Жило собі на світі щастя. І вирішило воно піти між люди. От заходить до одного чоловіка та й каже:
- Я хочу бути з тобою.
А чоловік втішився:
- Добре, заходь, щастя, я тебе з’їм.
І з’їв чоловік своє щастя і став дуже щасливий, але ненадовго, бо всього щастя з’їсти неможливо. Тож пішло воно далі.
Заходить до другого чоловіка. Зрадів чоловік своєму щастю і випив його. Став щасливий-прещасливий, але ненадовго, бо всього щастя випити неможливо. Тому пішло воно далі.
Заходить до третього чоловіка. А той, побачивши щастя, закрив його у залізній клітці, щоб тримати тільки для себе, і був дуже щасливий, але ненадовго, бо всього щастя сховати неможливо. Тому пішло воно далі.
Заходить до четвертого чоловіка. А той зрадів і каже:
- Щастя, ти не образишся, якщо я віддам тебе своєму товаришу? Він дуже нещасливий.
І віддав своє щастя найближчому приятелеві. І став той чоловік найщасливішим у світі. Але диво, щасливим почувався і той чоловік, що подарував своє щастя, бо вернулася частина щастя і до нього. Адже, щастя не можна ні з’їсти, ні випити, ні сховати, його можна тільки розділити з найдорожчими людьми. Тоді воно стає ще більшим.
