Посилене моління за живих називається молебнем. Молебні відрізняються від загальних богослужінь тим, що вони значно коротші і характеризуються певною конкретикою щодо тої чи іншої життєвої потреби. Преподобний Амвросій Оптинський говорив, що молитва на молебні буває «коротенькою, але гаряченькою». Молебні можуть бути як загального, так і приватного (заказного) порядку. Заказні молебні здійснюються священослужителями на прохання людей індивідуальним чином (наприклад: молебень за щасливу подорож, за успішне навчання, лікування, за добрий початок справи або молебень в подяку Богові за Його добро-дійства).
Окрім приватних молебнів існують також загальні молебні, наприклад, молебень на освячення води, на Новий рік, молебні під час стихійних лих, молебні на честь великих свят (Торжества Православ’я, Різдва Христового). Такі молебні служаться в храмах при загальному зборі віруючих. Часто разом з молебнями поєднуються читання акафістів і канонів різним святим, а по їх завершенні віруючі помазуються освяченим єлеєм або окроплюються святою водою.
Православна Церква своїми богослужіннями намагається охопити і освятити усе життя віруючої людини, а також і ті предмети, якими ми користуємося, та їжу, котру ми споживаємо. Так, існує чин освячення будинку, автомобіля, криниці, поля. У день Світлого Христового Воскресіння, Пасхи, освячується їжа, а в день Преображення Господнього – фрукти.
Щодо замовлення приватних треб, то віруючі люди повинні особисто звернутися до священика або до найближчого православного храму і узгодити зручний для себе час. До заупокійних або поминальних треб відносяться панахиди і відспівування (похорон). Після смерті тіла душа людини успадковує або вічне блаженство, або нескінченну муку. Це залежить від того, як було прожите це коротке земне життя. Але немало залежить і від молитви за померлого. Преподобний Макарій Великий одного разу в пустелі побачив людський череп, котрий силою Божою розповів йому, що навіть найгірші грішники отримують певні полегшення у потойбічних стражданнях, якщо за них моляться в церкві. Не поминаються Церквою лише ті померлі, які не були членами Церкви, які відкрито заявляли про своє безбожництво, і ті, що наклали на себе руки (самогубці), бо тим самим заперечили свою надію на всяке Боже милосердя.
Відспівування померлого (похорон) повинне звершуватися на третій день після смерті. Найкраще робити це у храмі чи каплиці, або на кладовищі, у крайньому випадку – дома. Обов’язково потрібно захоронювати тіло в землю. Кремація – це не властивий для християнства звичай, котрий прийшов до нас від східних культів. Навіть, якщо померлий заповідав кремувати себе заздалегідь, то порушувати цю його передсмертну волю не буде гріхом. В 9-й і 40-й дні після смерті обов’язково потрібно замовити в храмі панахиду – моління за прощення гріхів померлого. Панахиди належить здійснювати і у майбутньому: у дні народження, смерті чи іменин померлого. Потрібно подавати записки з іменами померлих і в особливі поминальні дні визначені Церквою – батьківські поминальні суботи. Можна це робити і за кожною Літургією, яка служиться в храмі. Особливою благодаттю для душ померлих є, коли їхні рідні, замовляють в храмі довготривалі поминання: на 40 днів (сорокоуст), на півріччя або рік. Існують також заупокійні поминання з читанням Псалтиря або й довічні поминання в монастирях. Можна поминати померлих і на кладовищах. Відвідуючи кладовища, не годиться паплюжити пам’ять померлих розпиванням спиртних напоїв, покладанням на могилу цигарок і т. д. Краще запалити свічечку чи лампадку і промовити молитву або хоча б перехреститися.
Варто пам’ятати, що будь-яка священнодія, яку ми замовляємо в храмі для своєї потреби, повинна супроводжуватися і підкріплюватися нашою вірою. Тоді Господь обов’язково почує нас і обдарує Своєю допомогою.
