Важко з хлопцями, але з дівчатками не простіше. З часом їх нібито підмінюють, і всі ті цінності, так старанно і любовно прищеплені батьками, раптово втрачають для підлітка всю колишню значимість.
Мені часто доводиться спостерігати за батьками моєї похресниці (наразі їй 16). Вона подорослішала, змінилася, але й батькам слід мінятися. Я запропонував їм почати ставитися до своєї доньки як до гості, або й як до рівної собі, без командного управління своєю «власністю», а також дотримуватися «золотого правила»: не дратуватися. Навіть якщо дуже хочеться відповісти колючістю на колючість, образливим словом на образу, краще трохи почекати і помовчати, подумки осінити себе хресним знаменням. Потім розібратися в собі, чи залишилося зло на душі? Якщо не вщухає роздратування, подумки продовжити хреститися. Господь неодмінно прийде на допомогу. Якось я запитав свою доню, що набула освіту у Християнському Університеті, що означає «підстав праву щоку». «Уяви, – сказала вона, – що тебе образили поганим словом, а ти відповів тим самим. Наслідки – прогнозовані. Тобто, вираз означає: промовчи, пробач, опануй себе».
Важлива деталь виховання в період юності та отроцтва – ставлення дівчаток до своєї зовнішності. «У мене прищі, мені сказали, що я негарна, горбатий ніс і т. п.», – можна чути від них в цей час. Потрібно вчити дитину: «Якщо кажуть, що гарненька, не величайся і не пишайся, а якщо протилежне – то не плач і не засмучуйся. Скільки людей – стільки й думок». Пектися потрібно не про минущу тілесну красу, а про красу вічну. У тому – порятунок і щастя.
Так, у батьків у цей період безліч випробувань. Доведеться пережити гостре бажання подобатися, всілякі принади в прагненні прикрасити власне тіло, бажання схуднути,обов’язково мати бой-фреда, тощо. Недолік самоаналізу і відсутність життєвого досвіду не дає можливості дівчинці прийти до висновку: якщо хлопчик не звертає увагу, не варто домагатися його, знижу-ючи свою цінність. Кохання не можна випросити, не можна примусити покохати, а кокетувати і привертати до себе своєю зовнішністю-значитьпропонувати і принижувати саму себе. Будь-яка дівчина-підліток чекає на кохання і мріє про нього, але штучно його не можна наблизити. Справжнє кохання чекає, коли дівчина буде готова гідно прийняти його, як великий Божий дар.
У колишні часи дівчата, які досягли певного віку, молилися Богу про дарування їм благочестивого нареченого. Про кохання й навіть після заручин говорили трепетно, боялися дати лукавому привід для спокуси. І це не святенництво – це християнське братолюбство, протистояння блуду і прагнення не згрішити. Любов’ю вміли дорожити. Нині коханням прийнято на зи вати відверту пристрасть і відповідні відносини. Кругом тільки й чути: кохання, кохання... Але це порожній струс повітря! «Любов, – сказано в посланні апостола Павла, – не ревнує, не чваниться,… не шукає свого, не гнівається, не веде рахунок злу, не радіє неправді, але тішиться правдою, усе зносить, милосердствує, вірить й усе терпить». Коли все це виповнюється в почуттях, тоді це і є справжнє кохання.
Чи важко в наш час ростити дітей? Важко. Втім, з дітьми ніколи не було просто. Діти – наша совість, наше відображення, наше минуле. Які вони тепер, такими і ми колись були всередині себе. Ми жахаємося, дивлячись на звичаї сучасної молоді, хоча і в стані все виправити. Двері храмів відкриті, Господь чекає на нас з чадами нашими.
Олександр Мартін
