«Легко збудливий, погано концентрує увагу, швидко втомлюється, поверхневий, часто не має виражених творчих, пізнавальних інтересів, прагне лише до розваг, легко піддається поганому впливу, не прогнозує наслідки своїх вчинків (спочатку робить, потім – думає), недисциплінований. У той же час він амбітний, має завищені претензії на лідерство за відсутністю потенціалу, часто тривожний і навіть лякливий, однак, маскує своє боягузтво бравадою. Відчуваючи безкарність, така дитина може вдаватися і до свавілля. Ставиться до оточуючих та родичів по-споживацьки, як до об’єктів маніпулювання, не рахується з переживаннями інших, у разі вигоди легко може обдурити, не визнає своїх помилок, не відчуває справжнього каяття, безсовісний».
Заходить така дитина до кімнати, де відпочиває його бабуся: «О, розляглася на моєму місці, злазь, я прийшов мультики дивитися!» Бабуся підвелася, звільнила диван та ображено пробубоніла: «Ти мене образив, я з тобою не розмовляю». Правильна реакція? Звичайно, ні!По-перше, дорослі не мали би відповідати дітям образою на образу, по-друге, не повинні забувати, що дитина не має десятків років життєвого досвіду та загартованої психіки. Тому результат для бабусі-виховательки виявився протилежним – з негативними наслідками як для неї, так і для онука. Дедалі буде гірше.
Доводилося мені чути, як ще одна бабуся щоночі чекає на дорослого онука з гульок до другої чи третьої години, аби нагодувати. Чи не може він сам собі розігріти вечерю? Може, але так навчений, йому «приємно», щоб це зробила саме бабця. Змінити щось вона не в силах, тому що він давно не просить, а жорстко вимагає.
Я би запитав у жінок, чи хотіли б вони мати такого чоловіка? Кожний має свою уяву про виховання. Бабусі з наведених прикладів також. Ми роками вчимо математику, мови, намагаємося бути фахівцями, але мало хто навчається бути гарними батьками.
Деякі з таких вихователів своєрідно реагують на батьківські поради, вважаючи себе поза критикою. В старі часи сторонні часто втручалися у бійки дітей та сповіщали батьків про поведінку дітей у дворі. Одні дякували, інші казали: «Не ваша справа, займайтеся краще своїм телепнем!», і залишалися наодинці зі своїми уявами.
Отже, це складна справа. «Більше любові, більше праці – кращий результат», – скажете ви. Залишається зрозуміти, де закінчуються справжні почуття до власної дитини і починається егоїзм, потакання та вседозволеність. Інфантильний та безцеремонний чоловік не з неба падає, саме ми докладаємо зусиль до створення ледацюги та боягуза собі, майбутній дружині, насамкінець – суспільству. Чому ж тоді дивуємося?
Ще з однієї точки зору – національної безпеки, виховання хлопчиків є прихована, повільна та потужна зброя. Віддайте свою дитину на поталу гаджетам, Інтернету та телебаченню, аби не заважала вам розважатися, і держава потенційно отримає слабкого духовно та фізично захисника Вітчизни, за що будь-який агресор буде вам вдячний.
Коли ви сідаєте за кермо авто чи мото та хвацько рулююєте між рядами, маєте пам’ятати, що на задньому сидінні – пасажир і саме ви несете відповідальність за його життя та здоров’я. Точно так самісінько і з вихованням. Коли дружина вашого сина каже, що її чоловік – егоїст, нероба, скільки батьки гуртом з бабусями та дідусями доклали до цього зусиль?
Олександр Мартін
