Продовжуючи святкувати Світле Христове Воскресіння, ми згадуємо духовний подвиг тих жінок, які йшли за Господом від Галілеї до самої Голгофи. Вони дають нам приклад дійсно жертовної любові і самовідданого служіння Господу. Коли апостоли-чоловіки у хвилину небезпеки розбіглися і покинули свого Наставника, жінки не лише залишилися вірними Йому, але й вірними одна одній, вірними своїй жіночій дружбі, про яку багато хто каже, що її, начебто, не існує. За таку вірність вони удостоїлися першими дізнатися від ангелів радісну вістку про Воскресіння. А потім першими і зустріти Воскреслого Господа. Це сталося, коли учениці йшли до Гробу, щоб за юдейським звичаєм помазати Його тіло запашним миром. Звідси і їх назва – мироносиці, хоча у Євангеліях зафіксовані також імена деяких з них: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іоанна, Марфа і Марія, Сусанна та інші. Як співається у великодніх піснеспівах, вони стали «апостолами для апостолів», тому що ті отримали першу звістку про Воскресіння Христове саме з вуст жінок-мироносиць. І навіть після Воскресіння Господнього його учениці продовжили справу благовіствування. Так само, як і учні-чоловіки, розійшлися вони по світу з проповіддю Євангелія. Тому ми ще називаємо їх рівноапостольними.
Православна Церква відзначає пам’ять жінок-мироносиць як свято всіх жінок християнок з акцентом саме на останньому слові, відзначає їх особливу і важливу роль у сім’ї та суспільстві. Колись знаменитий елінський ритор і вчитель Іоана Золотоустого язичник Ліваній, спостерігаючи за життям матері свого юного вихованця із захопленням промовив:«Які ж великі жінки у цих християн!». І слава Богу, що такі жінки християнки ніколи не переводилися. Невідомі черниці, дружини і сестри духовенства, незліченна кількість простих вірянок гинули у таборах і в’язницях, а ті, що залишалися, непомітно здійснювали своє велике християнське служіння: супроводжували священослужителів в гоніннях і засланнях, оберігали храми, рятували святині від розорення, таємно хрестили своїх дітей і внуків, засівали у їхні серця малесенькі зернятка віри та любові.
І сьогодні віруючі жінки продовжують нести свій хрест у славу Божу: вони підтримують порядок у храмі, продають свічки, випікають просфори, читають і співають під час богослужіння, виховують дітей (а деколи – і чоловіків) в любові до Бога і Святої Церкви. Як висловився один богослов: «Жінка є священослужителем своєї малої домашньої церкви-сім’ї і її служіння – це служіння любові».
По суті, кожна жінка на землі є мироносицею у житті – несе світло світу, своїй сім’ї, домівці, народжує дітей, є підтримкою чоловікові. Тому день жінок-мироносиць – це свято для кожної віруючої жінки, православний жіночий день.
Зі святом, дорогі жінки, хранительки затишних осель! Щастя вам і добра! Будьте завжди здоровими і радісними.
