Вимоги щодо зовнішнього вигляду людини в православному храмі (відсутність головного убору у чоловіків, довга спідниця і хустина у жінок, акуратний і стриманий стиль для всіх) у наші дні практично відомі кожному. Багатьом нашим сучасникам вони видаються занадто консервативними і застарілими. Відвідувачі храмів (а особливо молодь) не вбачають у такій суворості церковного етикету жодного сенсу. «Яке це має значення? Адже Бог дивиться на серце, а не на зовнішній вигляд», – говорять вони. Церковні ж аргументи здаються їм непереконливими. Але, насправді, в духовному житті християнина все має значення: і зовнішній вигляд, і поведінка, і внутрішнє налаштування. А в наші, в епоху падіння не тільки моралі, але й культури, вимоги щодо зовнішнього вигляду відвідувачів храму не тільки не втратили свого значення, але й, безперечно, набули нового, актуального звучання.
Пересічна людина, яка щойно переступила поріг храму, потрапляє в абсолютно в інший світ, який живе за своїми законами. В числі перших правил, з котрими така людина знайомиться, вимоги щодо зовнішнього вигляду. Реакція може бути різною. Людина може залишитися, погодившись з багатовіковою церковною традицією, хай навіть в чомусь і не зрозумілою, але гідною пошанування. А може і піти, образившись лише за те, що хтось наважився її повчати. А може постаратися задовольнити «суворі» вимоги церковних правил відповідно до свого естетичного смаку. Тут і з’являються легендарні обмотки поверх штанів, що віддалено нагадують спідниці, або носові хустинки на голові, покликані замінити головний убір. Звичайно, ані спідниця, ані хустина не є самоціллю. Якщо жінка, випадково проходячи повз храм, раптово захотіла зайти помолитися, то штани чи відсутність хустини не повинні стати на перешкоді цьому. Але справа в тім, що у наші дні все частіше не вважають за потрібне і обов’язкове проявляти повагу до християнських традицій, навіть якщо цілеспрямовано ідуть на богослужіння. Людей дратують найменші труднощі, які виникають у зв’язку з цим: а чому не можна їсти? чому без косметики? а навіщо шукати спідницю – так зручніше. «Давайте робити все простіше, ми живемо в такий час», – пропонують сучасні відвідувачі храмів. Вони забувають, або й не знають, що як би не змінювались ідеологія та смаки цього світу, Церква залишається тим єдиним місцем, де людина служить Богу, а не навпаки. Християнство не можливе без жертви. Якщо людина своє особисте «я» ставить вище від поглядів Церкви, то такій людині буде надзвичайно важко стати церковною. Часто із вуст навіть церковних пу-бліцистів можна почути думку щодо більш ліберального під-ходу у питаннях вибору одягу віруючими людьми. Зокрема, йдеться про те, що раніше хустина символізувала сімейний статус жінки, а в наші дні вона нічого не символізує, тож і не є обов’язковою у храмі. З цим важко погодитись. Дійсно, в наші дні заміжні жінки своїм зовнішнім виглядом нічим не відрізняються від незаміжніх, а бабусі одягаються практично так само, як і їх внучки. Національні особливості одягу, які підкреслювали соціальний чи сімейний статус людини, відійшли у минуле. Ні покрій, ні матеріал, ні ціна одягу вже нічого не говорить про становище людини. Але попри те, дуже часто одяг може свідчити про світоглядні переконання його власника. Як шкіряна куртка із металевими заклепками видають рокера, так і хустина із довгою спідницею можуть розповісти про міру воцерковленості жінки. І ось тут у зв’язку з цим виникає питання: а чи готова сама жінка у такий спосіб свідчити про свою віру і церковність? Хоча переслідувань християн вже давно немає, прагнення жити не як всі все ще продовжує багатьох дратувати. Саме це спонукає багатьох віруючих жінок нічим не виділятися. Хоча з іншої сторони, можливо вже одним своїм виглядом ми могли б свідчити нашим сучасникам, що церковні люди не вимерли як динозаври, а продовжують жити поруч із ними і при тому всьому можуть бути красивими, успішними і щасливими. Чи ж не є це своєрідною проповіддю? Адже мусульманські жінки не соромляться носити свій традиційний одяг і роблять це доволі стильно і по-сучасному, продовжуючи свідчити про реальність своїх релігійних переконань.
На жаль, в наш прагматичний час стираються межі не тільки між дозволеним та недозволеним, красивим і некрасивим, скромним та відвертим, але й між їх учасниками: жінки намагаються одягатися і поводити себе, як чоловіки, чоловіки перетворюються у розніжених, не здатних до прийняття швидких рішень істот, старші комічно намагаються наслідувати молодь. Саме правильний жіночий одяг допомагає жінці поводити і відчувати себе жінкою, а не героїнею відомого фільму, яка на питання: «Вы мужчина или женщина?» відповідає: «А какая разница, товарищ?». Адже таке нівелювання нічого, окрім болю, самій жінці не принесе.
