Що стосується священно-служителів, то до них прийнято звертатися словом «отець» (рос.еквівалент «батюшка»). Ми називаємо так священиків як звершувачів Таїнств Церкви, через котрі ми народжуємося для духовного життя. Зазвичай, після слова «отець» у звертанні добавляють ім’я духовної особи, наприклад: отець Петро чи отець Іоан (відповідно у зверненні: отче Петре, отче Іоане). Стосовно диякона теж вживається слово «отець», але з означенням «отець-диякон»; настоятель храму чи монастиря є «отець-настоятель».
Часто слово «отець» в означенні духовної особи фігурує і в розмовах третіх осіб. Наприклад: «Мене благословив отець Володимир». Таке словосполучення – не вірне. Потрібно знати, що слово «отець» застосовується лише при безпосередньому зверненні до людини. В інших випадках потрібно називати духовний сан: «Мене благословив ієрей Володимир».
Звертатися до священнослужителя «святий отець» у православ’ї не прийнято, це звичай католицьких країн. Святість людини ми пізнаємо після її смерті. Не зовсім доречним є також модне нині звертання «пан отець» чи «пане отче». Краще сказати просто «отче».
Дружин священнослужителів, а також жінок, що прислуговують у храмах називають «матушка» або «матінка». До архієрея (єпископа, митрополита, патріарха) потрібно звертатися словом «владика», адже це люди наділені церковною владою. Існують також офіційні звернення (в листуванні, у вітальних листівках чи телеграмах, на офіційних прийняттях, тощо). В такому випадку до ієреїв чи протоієреїв потрібно звертатися – «Ваше Преподобіє», до єпископів – «Ваше Преосвященство», до архієпископів і митрополитів – «Ваше Високопреосвященство», до патріарха – «Ваше Святійшество».
Часто сектанти, які не мають церковної ієрархії і священства, докоряють православних в тому, що, звертаючись до своїх духовних осіб, ми начебто порушуємо слова Христові: «І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах» (Мф. 29.9). Але зрозуміло, що повеління «не називайте» потрібно розуміти в зовсім іншому аспекті, у значенні «не поклоняйтеся», бо інакше слова Господні перетворилися б у безглуздя. Господь засуджує прагнення величатися, домінувати над кимось, використовуючи привілеї, які дають звання «наставник», «учитель», «отець», і зовсім не забороняє саму форму звертання, як і стосунки «отець і діти», які породжує таке звернення.
У тому, що справді так ми переконуємось, досліджуючи Святе Письмо, Апостол Павло пише: «Наставляю вас на розум, як дітей моїх улюблених, бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та небагато отців, я породив вас у Христі Ісусі благовістям. Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу» (1 Кор. 4.14-17). Апостол справедливо вважає себе духовним отцем для тих
християн, яким він проповіду-вав слово Боже. Той же апостол називає Авраама «отцем усіх віруючих» (Рим. 4.11). Так що слово і звернення «отець», «отче» не є заборонені Святим Письмом і цілком природньо вживаються православними християнами. Справа не у самому слові, а у внутрішньому ставленні до нього. Про це досить гарно сказано протодияконом Андрієм Кураєвим: «Навіть найбільш переконаний баптист називає свого батька – батьком і не заперечує, коли його син звертається до нього словом «тато». Тут так само, як і у ставленні до ікони: поклонятися і служити можна тільки одному Богу, але ми можемо і маємо шанувати тих, через котрих ми отримали дар життя».
