У наші дні одним з наймодніших способів «прикрасити себе» стали татуювання і пірсинг. Цю моду породили кінозірки, естрадні співаки та глянцеві журнали. Молодь з бажання бути «не схожими» на інших стала малювати на своєму тілі різні символи, вішати сережки на самі різні частини тіла: ніс, вуха, губи, брови тощо. Навряд чи більшості молоді відомо, що тату – явище давнє, яке існує тисячами років у нехристиянських народів і племен. З найдавніших часів в Африці, на Середньому Сході і в Південній Азії жінки наносили на свої тіла зображення, які, як вони вірили, повинні були відганяти зло і притягувати щастя. У Таїланді буддійські ченці татуюють своє тіло, бо вважають, що це єднальна нитка між віруючими і стародавніми жерцями.
Бажаючим зробити собі татуювання або пірсинг не завадило б знати, що ці процедури не тільки болючі, але й небезпечні і приводять у ряді випадків до серйозних проблем, насамперед до вірусних (гепатит В, С, СНІД) і бактеріальних інфекцій та алергічних реакцій. Деякий час тому преса повідомляла про випадок з італійкою, яка мало не загинула через звичайний пірсинг на вусі. У неї не було щеплення від гепатиту і вона впала в глибоку кому. Життя їй врятували тільки ціною пересадки печінки.
У колишні часи тих, хто робив собі татуювання, вважали аутсайдерами, представниками якоїсь субкультури. Сьогодні індивідуалістична гіперкультура укупі зі споживацькою культурою формує у молоді бажання безперестанної персоналізації, спосіб життя «я особливий».
Унікальним кожну людину робить не його зовнішність, а його внутрішній світ. Ми неповторні, тому що кожен з нас по-особливому відчуває, мислить і переживає. Якщо ми незадоволені собою, недостатньо займатися лише зовнішньою тілесною оболонкою.
По-справжньому зміна відбувається тоді, коли людина націлена на самовдосконалення і гармонізацію своїх внутрішніх можливостей з життєвою метою. Й сама мета – не остання в цих змінах.
Можна було б сприймати прості пояснення, що це, мовляв, всього лишень мода, епатаж, але слід пояснити приховану причину подібних дій: глибокі зміни зовнішності часто супроводжуються зміною в поведінці. Ми починаємо грати ту роль, яка відповідає нашому образу. Якось цього літа мені довелося стояти в черзі за дівчиною років 24–28. На лівому плечі у неї було кольорове татуювання рогатого звіра з копитами і свинячим рилом. Я не можу свідчити про її автоагресію, однак мені було дивно, що люди вже наносять на себе не троянди, але зовсім нежартівні речі.
Молодим людям потрібно б пам’ятати про те, що життя – не вічна молодість, а літні люди з татуюваннями виглядають смішно. Зведення татуювань – операція непроста, недешева і не позбавлена ризику. Сережку з носа завжди можна вийняти, а от видалити татуювання практично не можливо.
Батькам варто пам’ятати, що наші діти, коли виростуть, будуть згадувати не про те, як ми їх вдягали, а про те, як допомогали у їх саморозвитку, боронили від неправильних вчинків.
За вченням Православної Церкви і Святих Отців кожен знак або зовнішній символ несе в собі ту енергію, носієм якої є позначуваний цим символом предмет або людина. Духовно немає ніякої різниці в носії цього символу: паперовий він чи електронний, карта, креслення лазером чи чорнилом, імплантант, наклейка чи тату з пірсингом. Буває йде молода людина, а на її футболці непристойний заклик англійською написано.
Отож перед тим як прикрасити себе або свою дитину, змалюймо собі майбутнє та наслідки.
Олександр Мартін
