Одного разу відомий мудрець і філософ Сократ, йдучи крізь гамірливий міський ринок, побачив багато усякої всячини і сказав: «Як багато тут речей, які мені не потрібні!» Коли ми неупереджено поглянемо на своє життя і на те, що нас оточує, ми ще з більшою впевненістю зможемо повторити слова великого мудреця «Як багато навколо нас речей, які нам не потрібні, або навіть і шкідливі». Адже кожен з нас розуміє, що людині, насправді, потрібно зовсім небагато для того, аби бути щасливою. Та найчастіше прагнення і вподобання людини впродовж життя зосереджуються лише на тому, що безслідно зникає, не принісши ніякої користі.
Кожного року, вступаючи у Великий піст, ми вступаємо у період розумного самообмеження, аби позбувшись непотрібного, зосередитись на головному – спасінні душі. Бо ж залишаючись прив’язаною до земних і тимчасових речей: комфорту, їжі, задоволення, людина і сама залишається земною, тлінною. І тільки звертаючи свій розум у царину Духа, вона готує себе до входження у вічність, до того, що їй насправді потрібно. Це не одноразовий акт, а суцільний подвиг волі і зусилля людини, бо «Царство Боже силою береться, і тільки прикладаючи зусилля здобувають його», сказано в Євангелії.
Преподобний Єфрем Сирін, молитву якого ми так часто чуємо під час Великого посту, повчав, що піст відкриває для людини двері небесні, бо відриває нас від землі і возносить у височінь. Усі знають, що піст має тілесну і духовну складові. Але співвідношення цих двох частин посту часто порушується людьми, які не розуміють справжньої мети посту – єднання з Богом через гармонію з ближніми і самим собою. Найчастіше піст асоціюється саме з обмеженням у їжі, з такою собі «християнською дієтою». Проте, за словами одного сучасного проповідника, утримання від деяких видів їжі, що дають надмір тілесної сили– це тільки засіб, щоб перемогти «себе улюбленого», себто свої пристрасті, і зробити своє життя спрямованим до однієї духовної мети – Христа. Отже, піст – це передусім посилення боротьби з гріховними нахилами людини за допомогою обмеження тілесних задоволень. За думкою Святих Отців, нам слід бути не вбивцями свого тіла через надмірне стримання і виснаження, а вбивцями страстей. Цебто, потрібно викорінювати у собі пристрасті: гордість, марнославство, грошолюбство, гнів, заздрість, злопам’ятство та інше. Але не достатньо тільки очистити себе від духовної скверни, потрібно ще й місце в душі, що звільнилося від гріха, заповнити чеснотою, добродійством. Це є головне зосередження посту – боротьба не проти тіла, а проти гріха. В цьому і повинен полягати розумний підхід. Одному ченцеві, що не міг дотримуватися тілесного посту через хворобу, преподобний Варсанофій Великий казав: «Піст це не покарання тіла, але намагання зробити його невразливим для страстей. Намагайся дотримуватися посту внутрішньої людини «не їсти від дерева» (не порушувати заповіді) і берегтися від страстей. Цей піст буде приємний Богові та доповнить для тебе нестачу в тілесному пості».
Дехто з людей вважає, що оскільки утримання від скоромної їжі є тільки другорядним засобом посту, то й зовсім не обов’язково відмовляти собі в насолоді з’їсти щось смачненьке. Ось у цьому і криється наше нерозуміння суті самообмеження: вважаємо, що, замінивши м’ясо на сою чи на якісь інші аналоги рослинного походження, виконуємо заповідь посту і разом з тим продовжуємо насолоджуватися смаком улюбленої їжі. В цій ситуації мабуть більш виправданим буде той, хто їстиме скоромне, аби лише підтримати свої тілесні сили, ані ж той, хто понад міру вживає пісну їжу, думаючи, що він творить подвиг. Разом з тим часто саме життя коригує наш піст. Адже, як сказав Христос: «Не людина для суботи, а субота для людини». Не можна вимагати суворого дотримання посту для того, хто за станом здоров’я не може постувати, або вимушений тяжко працювати. Але совість кожного, як голос Божий в душі людини, підкаже, де ми поступаємо вимушено, а де надаємо поле дії нашому лукавству. Отже, відповідальність за прийняття рішення – дотримуватися посту чи послабляти його – складає цінність цього християнського подвигу. Легко сказати: мені духівник благословив послабити піст, і таким чином відповідальність перекласти на іншу людину. Так просто і зовсім, як здається, чесно можна намагатися виправдати своє недостатнє бажання хоч щось перетерпіти для спасіння душі. Господь готовий дати нам нагороду за стриманість, але частіше ми претендуємо на цю нагороду без належного сприяння з нашого боку, простіше кажучи – не заслуживши її.
Ми вже згадували, що піст – це розумне самообмеження в сенсі не тільки тверезості та виваженості підходу до самого посту, але також і в тому, що піст – це бажання нашого розуму і серця. Церква часто наголошує на тому, що піст –справа кожного особисто, але не в тому значенні, що можна постувати, або зовсім не дотримуватися посту, а в тому, що це справа кожного, хто бажає спастися через виконання заповідей і догоджання Богові. Яка цінність нашого подвигу, коли до цього нас змушують якісь зовнішні обставини? Чи варті ми нагороди, якщо утримуємося від скоромної їжі тому, що не маємо можливості її отримувати? «Не хвалять за стриманість від плотських страстей того, хто не може віддатися насолодам плоті через неміч старечого тіла», – повчає святий Василій Великий. Те ж саме стосується і нашого сприйняття посту. Для досягнення чистоти життя, для звільнення від того, що є у нас зайвого і шкідливого, необхідно, щоб не хтось, а ми самі, кожен зокрема, постановили перетерпіти спокуси і не піддатися лукавому. І не тільки пообіцяли Богові виправитися, але і своїх сил доклали до цього розумного самообмеження.
Протоієрей
Ростислав Корчак
