Інколи можна почути твердження про те, що молитися до Бога потрібно своїми словами, які йдуть від душі, оскільки стандартні завчені молитви Богові, мовляв, не подобаються, бо вони бездушні і механічні.
Православна Церква немає нічого проти індивідуальної молитви, яка виникає спонтанно внаслідок особистих душевних переживань християнина. Власне, молитви, якими молиться тепер Церква, саме так і виникли. Вони, можна сказати, є шедеврами індивідуальної молитви. Промовляючи певні молитви, ми маємо пам’ятати, що вони були складені реальними людьми. Саме такі слова той чи інший святий знайшов для розмови з Богом. І в тому, що ми користуємося його духовними здобутками, не просто немає нічого поганого, а навпаки, від цього ми маємо велику користь. Адже промовляючи молитви святих, ми долучаємося до їхнього духовного досвіду, ми проходимо школу покаяння і вчимося правильно звертатися до Бога. Святий Феофан Затворник писав: «Молитва – це наука і вона живоносна, вивчається серцем, а не пам’яттю і розумом». Сердечну науку можемо пізнати тільки долучившись до сердечних почуттів і переживань наших попередників – Святих Отців, які цю науку любові серця передають нам через свої молитви.
Про те, що молитви потрібно вчити, вказує нам Святе Письмо. Учні просили про це Господа, і Він дав їм текст сформованої молитви «Отче наш», яка стала взірцем для усіх наступних молитов (Лк. 11.1-2). Зауважмо, що Спаситель ніяким чином не дорікнув Своїм учням стосовно їхнього бажання молитися чужими словами і не сказав, що їм не потрібні стандартні молитовні слова, а навпаки дарував їм молитву «Отче наш». Цю молитву використовують практично усі християни, в тому числі і ті, які полюбляють різні молитовні імпровізації.
Вони також використовують псалми Давида, що є теж продуктом чужого молитовного досвіду. Але ж це – Святе Письмо, зауважать деякі. Так, та значна частина православних молитов, богослужінь, таїнств – це цитати зі Святого Письма, або вислови, що базуються на його текстах.
Якщо йти за логікою тих, хто виступає проти встановлених молитовних форм і сталих текстів, то слід припинити співати псалми Давида, не можна використовувати і вислови нашого Господа, вислови апостолів. Але ж це абсурд! Ні Господь, ні Святі Отці не закріпили за собою «авторського права» на вживані ними молитви, а навпаки, дарували нам їх для користі нашої душі і для нашого спасіння.
Можливо, виступи проти встановлених молитов – це лише вияв людської гордині: мовляв, не буду молитися цією молитвою, бо її склав і нею молився хтось інший, а не я. Але ж гордість – це гріх...
