У якому віці можна давати дитині планшети, смартфони, дозволяти грати на комп’ютері? Чи шкідливе раннє знайомство малюка з ґаджетами?
Існує ідеальне правило: чим пізніше, тим краще. На жаль, у сучасному житті воно не дуже працює в силу того, що у більшості дорослих є екранна залежність різних ступенів. Діти навчаються, наслідуючи манери та поведінку батьків, тому що основний мотив їх поведінки – імітація. На пропозицію змалювати членів своєї сім’ї через предмети, з якими ототожнюється кожен з них, більш як 80% дітей малюють будь-який електронний пристрій, з яким асоціюються у них батьки та їхні старші брати чи сестри.
Щоб екранна хвороба, яка захопила всіх навколо, не зашкодила дитині, не рекомендується долучати її до планшета, комп’ютера тощо, допоки вона не сягне трьохрічного віку. Так, це велика спокуса заспокоїти дитину планшетом з «програмами розвитку для дітей», але в далекоглядності, власне, і полягає мистецтво виховання. Регулювати «спілкування» дитини з ґаджетами не просто, тут потрібні спеціальні зусилля батьків, особливо якщо в сім’ї є старші діти.
Коли електронні пристрої тільки входять у життя дитини, батьки мають можливість обмежувати час їх використання, так само, як перегляд телепередач. Враховувати потрібно загальний час, проведений з планшетом або біля телевізора. Стів Джобс, засновник і ідейний натхненник компанії Apple, людина, яка подарувала світу персональній комп’ютер, своїм дітям дозволяв користуватися різними ґаджетами не більше однієї години на день.
Як вийняток, варто поєднати використання ґаджетів з навчанням іншим навикам. Наприклад, поставити умову: «Перед сном ти граєш на піаніно, а потім 10 хвилин – з планшетом».
Якщо молодша дитина посилається на те, що старші мають вільний доступ до Інтернету і комп’ютера, слід пояснити: коли йому буде стільки ж років і він навчиться того-то і тому-то, у нього буде більше обов’язків і з’явиться право користуватися ґаджета-ми. Якщо дитина захопиться ґаджетами раніше, ніж навчиться сама читати, у неї навряд чи з’явиться зацікавлення книгами, тому що дивитися на екран простіше, враження дістаються легше, яскравіше. Усі вчителі початкових класів знають: «екранні» діти гірше навчаються – вони насилу сприймають інформацію через слух.
Сьогодні основні страхи у дошкільнят, молодших школярів провокуються комп’ютерними іграми. Це не обов’язково має бути відверта «стрілялка» зі страшною та виразною графікою. Дитина вбирає образи, почерпнуті не з життя або казок, не з книжкових ілюстрацій, а саме з гри. У результаті – тривожні сни, нервові тики, заїкання.
Ще одна небезпека, яку несе раннє залучення до екранів: дитина до 7 років в принципі позбавлена критичних фільтрів, які могли б захистити її від надмірно яскравих вражень. І якщо
дитина отримає їх з планшета чи комп’ютерної гри – залежність від них виникне досить швидко. Крім того, раннє знайомство з ґаджетами блокує розвиток здатності дошкільника до сюжетних ігор. Замість того, щоб в реальності грати в солдатики, ляльки тощо, дитина грає у віртуальному світі: там він «годує» вихованця, «будує» будиночок, саме там вона досягає успіхів і, власне, там і відбувається її «справжнє» життя. Такі діти можуть відкинути реальний світ й віддати перевагу свiту вiртуальному.
Тож, час від часу варто би влаштовувати ревізію підступній залежності ваших дітей від ґаджетів та речей взагалі. Дорослі знають, як прикро буває, коли «глючить» комп’ютер або смартфон, де контакти, адреси, а дехто скаже: «Півжиття там», але ми в своїх дітях можемо змінити стан справ, допомогти їм. То ж не баріться, час минає.
Олександр Мартін
