СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Суп з перловкою та маринованими грибами

Цього разу я розкажу про перлову крупу. Виявляється, що назва перловки походить від слова перл – перли. Ця крупа дійсно нагадує річкові перли. Перловка – це ячмінь.

Наші предки знали толк в рослинах. Якщо заглянемо в історію, то дізнаємось дуже багато цікавого про ячмінне зернятко. Ячмінну кашу їли навіть гладіатори Древнього Риму. Їм, як нікому, потрібні були сила і витривалість. А ще перлову кашу називали кашею Піфагора – він також надавав перевагу ячмінній дієті. І не сам, а разом зі своїми учнями. Він вважав, що цей злак додає не тільки бадьорості, а й сприяє великій концентрації розуму. Приготуємо і ми суп з таким чудо-зернятком.

Для приготування потрібно:

• гриби мариновані – 300 г

• картопля – 3 шт.

• цибулина – 1 шт.

• морква – 1 шт.

• перлова крупа – 3 ст. ложки

• 2 зубки часнику

• олія

• сіль, перець – за смаком

Цибулю, моркву і картоплю почистити. Крупу промити, покласти в каструлю, залити водою (приблизно 1,5 л), довести до кипіння, додати одну картоплину цілком, варити до готовності.

Тим часом, викласти на друшляк гриби, щоб стекли, порізати їх соломкою. Подрібнену цибулю злегка (не до готовності) підсмажити на олії.

Зварену картоплину вийняти з юшки, розім’яти в пюре і покласти назад в каструлю. Дві картоплини, що залишилися, морквину покришити на невеличкі шматочки, покласти в каструлю, довести до кипіння, потім додати гриби, смажену цибулю, посолити, поперчити і варити до готовності. Заправити суп потовченим часником та зеленню. Смачного!

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Історія Руфі

В Віфлеємі жив чоловік на ім’я Єлімелех з дружиною Ноємінню. У них було двоє синів: Махлон і Хілеон. Через голод Єлімелех був змушений з родиною переселитися на поля моавітські. Незабаром він помер. Його сини одружилися з моавітянками Орфою і Руфью та проживши з ними не більше десяти років – померли. Залишилась вдова Ноємінь з невістками.

Почувши, що Господь послав багатий урожай в землі Ізраїльській, Ноємінь вирішила повернутися на батьківщину. Пішли з нею і обидві невістки. Дорогою Ноємінь почала вмовляти їх повернутися додому, кожна до своєї матері. «Нехай Господь учинить милість вам за те, як ви повелися з померлими і зі мною», – казала вона. Невістки плакали і не хотіли з нею розлучатися. Та все ж одна з них, Орфа, послухалася Ноємінь і зі слізьми повернулася додому. А Руфь сказала: «Я житиму там, де й ти, твій народ буде моїм народом, твій Бог – моїм Богом. Тільки смерть розлучить нас». Ноємінь і Руфь, прийшовши в землю Ізраїльську, поселилися в місті Віфлеємі і харчувалися колоссям, яку Руфь підбирала на вижатих ланах. Цього було досить для прожиття.

Господь Бог винагородив Руфь за її прив’язаність і шанобливість до своєї свекрухи. В ізраїльтян був закон: якщо хтось вмирав, не залишивши дітей, то найближчий родич мусив одружитися на вдові спочилого, і діти від цього шлюбу вважалися дітьми померлого.

У цей час у Віфлеємі жив багатий чоловік Вооз, родич померлого чоловіка Руфі. Він одружився з бідною Руфью. Коли в них народився син Овід, жінки сказали Ноєміні: «Благословен Господь, що не залишив тебе без наступника». Ноємінь дуже раділа з того і була нянькою Овіда. Ім’я Овіда справді зажило слави в Ізраїлі, бо він був батьком Ієссея, батька царя Давида.

ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ ТА СВЯТІ. Преподобна Марія Єгипетська (день вшанування 14 квітня та п’ята неділя Великого посту)

Історія. Народилася вона у V ст. в Єгипті. У 12 років втекла від батьків аж до Александрії, великого міста, де втратила цноту і розпочала бурхливе розпусне життя. І не з потреби грошей, а з похоті, була готова віддатися кожному бажаючому задовольнити свою хіть. Цілих сімнадцять років віддавалася вона до нестями жахливому розтлінню душі й тіла.

Одного дня, прогулюючись набережною, Марія побачила великий корабель і багато людей, які сідають на нього. Розпитала і дізналася, що вони відпливають до Палестини на свято Воздвиження Хреста Господнього. Заради цікавості, з натовпом пройшла на корабель і Марія. Ні грошей, ні харчів у неї не було. Але вона була впевнена, що принадливість дасть їй усе. Цілу дорогу Марія безсоромно грішила, не покинула цього і прибувши до Єрусалиму.

У найбільшому і найкрасивішому храмі міста розпочалося свято. Величезні натовпи паломників ринулись туди, аби вклонитись Животворчому Хресту. Попрямувала з ними і Марія. Проте зненацька невидима сила відштовхнула її від дверей храму. Це дуже здивувало Марію, адже вона не звикла відступати, якщо чогось бажала, не звикла до заборон. Але і вдруге, і втретє так і не змогла потрапити до храму. Щоразу хтось невидимо перешкоджав їй.

У храмі тривало богослужіння, усі люди були всередині, а Марія, нікому не потрібна, сиділа на паперті зовсім одна. В її душі кипіла буря: образа і злість, приниження і розпач були такими, як ніколи. Від безсилля вперше занило серце грішниці, і Марія залилася гіркими слізьми. А коли заспокоїлась, несподівана думка, як блискавка, вразила її сутність: «Я недостойна. Гріхи не дають мені бачити Тебе, Боже. Але тільки впусти, і я все зміню». Після цього вона одразу відчула в душі неначе просвітлення і безперешкодно увійшла у храм. Принісши покаяння Богу біля Його Животворчого Хреста, Марія вийшла з храму цілком іншою людиною.

Вона виконала свою обітницю змінити життя. Віднайшовши мир в душі, пішла з Єрусалиму в найбільш сувору і безлюдну Йорданську пустелю, де майже півстоліття жила скудною поживою і подякою Тому, хто заради її спасіння від гріхів зійшов на хрест. Хліб, який вона взяла з собою, скам’янів, одяг перетворився на лахміття і розсипався, піддаючи тіло денній спеці і нічному холоду. Хто не був у пустелі хоча б раз, той не зможе уявити до кінця нестерпних мук цієї жінки.

В цілковитій безлюдності вона мучилася від голоду і спраги, а ще більше – від душевних страждань. Злі духи посилали страшні демонічні видіння, змушували її молоде тіло згадувати розпусне життя, красивий одяг, дорогі прикраси... Вона плакала, стогнала, безсило металася по піску, і тільки сила духу і постійна молитва тримали її напівживою. Такими суворими подвигами Марія Єгипетська цілком викорінила із свого серця усі гріховні пожадання, зробившись чистою посудиною Божої благодаті.

Старець Зосима, мешканець одного із Йорданських монастирів, промислом Божим зустрівся зі святою Марією в пустелі, коли вона була вже глибокою старицею. Він був вражений суворістю її життя та тією святістю, якою нагородив її Господь. Одного разу Зосима побачив Марію під час молитви, немовби піднятою над землею, а річку Йордан вона переходила так, неначе це був суходіл.

Розповівши Зосимі про своє життя, преподобна попрохала його прийти на це саме місце через рік і причастити її. Монах виконав прохання святої, а ще через рік, прийшовши в пустелю з надією знову побачити її, знайшов Марію мертвою. Лев своїми кігтями допоміг йому вирити могилу у пересохлому ґрунті і поховати преподобну. Так, благодаттю Божою з великої грішниці преп. Марія Єгипетська стала великою святою, залишивши нам такий яскравий і дієвий приклад покаяння.

Молитовна традиція. До преп. Марії Єгипетської моляться про дарування дару покаяння і про допомогу в боротьбі з плотськими гріхами.

АЗИ ПРАВОСЛАВ’Я. Як читати Святе Письмо

Якщо християнин не звертається до Святого Письма, то його молитва буде швидше за все лише монологом, який вище стелі не підніметься. Для того, аби молитва стала повноцінним діалогом з Богом, її необхідно обов’язково поєднувати з читанням Слова Божого. Тоді у молитві, звертаючись до Бога, через Його слово ми зможемо отримувати відповіді на наші прохання.

У Писанні сказано: « Не хлібом одним житиме людина, але всяким словом, що сходить з уст Божих» (Втор. 8.3). Ми повинні пам’ятати про те, що людина потребує не лише фізичної, матеріальної їжі, але також і їжі духовної. Слово Боже – це і є їжа для нашої внутрішньої духовної людини.

Якщо ми перестанемо годувати людину матеріально, то результатом цього стане її фізичне виснаження – дистрофія. Але так само і наша внутрішня духовна людина може перетворитися в дистрофіка, якщо впродовж тривалого часу не буде звертатися до Святого Письма. А потім люди ще й дивуються: чому слабне віра? Адже джерело віри відоме: «Віра від почутого, а почуте від Слова Божого» (Рим.10.17). Тому, аби мати віру треба звертатися до цього джерела.

Про важливість читання Слова Божого говорить нам саме Святе Письмо. Наставляючи Ісуса Навина, Господь Бог сказав йому: «Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати і чинити все, що написано в ній, тоді зробиш щасливими дороги свої і тоді буде щастити тобі» (Нав.1.8). Подібно сказав і пророк Давид: «Слово Твоє – то світильник для ноги моєї» (Пс.118.105). Але, як правильно почати вивчення Святого Письма? Найлегше почати читати Святе Письмо відповідно до тих євангельських та апостольських зачал, які читаються в храмах у відповідні дні, і які можна знайти у будь-якому церковному календарі. У віруючих людей є правило: після читання вранішніх молитов, відкрити церковний календар, подивиться, який саме уривок з Євангелія чи Апостола читається в цей день в храмі і прочитати їх вдома. Таким чином, ці священні тексти є для людини немовби настановою на цілий день. Більш глибоким вивченням Святого Письма можна зайнятися у піст. Не варто нагадувати, що в домі кожного християнина повинна бути Біблія, або хоча б Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа. Примірник цієї Книги має бути зручним для читання з відповідною закладкою. Робити помітки, підкреслення чи якісь виділення у Священному тексті чи загинати сторінки не слід.

У віруючої людини до Священного Писання повинне бути благоговійне ставлення. Не слідчитати Біблію, як якийсь роман, лежачи у ліжку. Кожне читання потрібно починати з молитви, аби Господь відкрив розум для пізнання Його волі. Користуватися потрібно лише тою Біблією, на якій є благословення Церкви.

Звичайно, вивчення Слова Божого рекомендується розпочати з Нового Завіту, з Євангелій та Послань апостолів. А якщо християнин добре орієнтується в книгах Нового Завіту, можна взятися за читання Старого Завіту. За ціле життя потрібно хоча б раз перечитати Біблію.

Давно підмічено, що скільки б разів не читала людина один і той самий євангельський текст, в різні періоди життя він відкривається новими гранями. Подібно, як дорогоцінний камінь з кожним поворотом виблискує новими кольорами, так і Слово Боже з кожним нашим новим зверненням до нього буде відкривати нам все нові і нові горизонти Богопізнання.

Надзвичайно корисно читати тексти Святого Письма з паралельним тлумаченням Святих Отців. Преп. Амвросій Оптинський рекомендував читати Новий Завіт з поясненнями блаженного Феофілакта Болгарського. Ці тлумачення хоча і короткі, але надзвичайно змістовні. У православному середовищі популярним є також «Пояснення Євангелій» Гладкова та «Тлумачна Біблія» Лопухіна.

Любов до Слова Божого необхідно прищеплювати з дитинства. Батьки повинні читати дітям або разом з ними Священні тексти, пристосовані для дітей. Для цього можна використовувати ілюстровану Дитячу Біблію або інші книги, пояснюючи дітям незрозумілі місця.

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ. Чому ми молимося завченими словами

Інколи можна почути твердження про те, що молитися до Бога потрібно своїми словами, які йдуть від душі, оскільки стандартні завчені молитви Богові, мовляв, не подобаються, бо вони бездушні і механічні.

Православна Церква немає нічого проти індивідуальної молитви, яка виникає спонтанно внаслідок особистих душевних переживань християнина. Власне, молитви, якими молиться тепер Церква, саме так і виникли. Вони, можна сказати, є шедеврами індивідуальної молитви. Промовляючи певні молитви, ми маємо пам’ятати, що вони були складені реальними людьми. Саме такі слова той чи інший святий знайшов для розмови з Богом. І в тому, що ми користуємося його духовними здобутками, не просто немає нічого поганого, а навпаки, від цього ми маємо велику користь. Адже промовляючи молитви святих, ми долучаємося до їхнього духовного досвіду, ми проходимо школу покаяння і вчимося правильно звертатися до Бога. Святий Феофан Затворник писав: «Молитва – це наука і вона живоносна, вивчається серцем, а не пам’яттю і розумом». Сердечну науку можемо пізнати тільки долучившись до сердечних почуттів і переживань наших попередників – Святих Отців, які цю науку любові серця передають нам через свої молитви.

Про те, що молитви потрібно вчити, вказує нам Святе Письмо. Учні просили про це Господа, і Він дав їм текст сформованої молитви «Отче наш», яка стала взірцем для усіх наступних молитов (Лк. 11.1-2). Зауважмо, що Спаситель ніяким чином не дорікнув Своїм учням стосовно їхнього бажання молитися чужими словами і не сказав, що їм не потрібні стандартні молитовні слова, а навпаки дарував їм молитву «Отче наш». Цю молитву використовують практично усі християни, в тому числі і ті, які полюбляють різні молитовні імпровізації.

Вони також використовують псалми Давида, що є теж продуктом чужого молитовного досвіду. Але ж це – Святе Письмо, зауважать деякі. Так, та значна частина православних молитов, богослужінь, таїнств – це цитати зі Святого Письма, або вислови, що базуються на його текстах.

Якщо йти за логікою тих, хто виступає проти встановлених молитовних форм і сталих текстів, то слід припинити співати псалми Давида, не можна використовувати і вислови нашого Господа, вислови апостолів. Але ж це абсурд! Ні Господь, ні Святі Отці не закріпили за собою «авторського права» на вживані ними молитви, а навпаки, дарували нам їх для користі нашої душі і для нашого спасіння.

Можливо, виступи проти встановлених молитов – це лише вияв людської гордині: мовляв, не буду молитися цією молитвою, бо її склав і нею молився хтось інший, а не я. Але ж гордість – це гріх...

ПРИТЧІ. А що потім?

Прийшло марнославство до одного мудрого чоловіка та й каже:
–Давай товаришувати! Я для тебе все, що хочеш, тоді зроблю!
– І що ти для мене зробиш? – не поспішаючи з відповіддю, спитав мудрий чоловік.
– Допоможу стати кандидатом наук!
– А потім?
– Потім – доктором!
– Припустимо. А потім?
– Потім ти станеш великим професором,академіком! Всі будуть звеличувати тебе…
– А потім?
–Як що? Ти постарієш!
– А потім? Ну, проживе моя слава після мене ще років десять. Але через сто років моє ім’я мало хто згадає! А через тисячу років? Через мільйон? Так що ж ти можеш дати мені?
Подивилось марнославство на мудрого чоловіка, зітхнуло… та й пішло шукати того, хто б з ним, не задумуючись про це, потоваришував!

Із книги монаха Варнави (Євгеній Санін) «Маленькі притчі для дітей та дорослих»

НАШЕ БЛАГОЧИННЯ | ВИХОВАННЯ. Малюк та ґаджети

У якому віці можна давати дитині планшети, смартфони, дозволяти грати на комп’ютері? Чи шкідливе раннє знайомство малюка з ґаджетами?

Існує ідеальне правило: чим пізніше, тим краще. На жаль, у сучасному житті воно не дуже працює в силу того, що у більшості дорослих є екранна залежність різних ступенів. Діти навчаються, наслідуючи манери та поведінку батьків, тому що основний мотив їх поведінки – імітація. На пропозицію змалювати членів своєї сім’ї через предмети, з якими ототожнюється кожен з них, більш як 80% дітей малюють будь-який електронний пристрій, з яким асоціюються у них батьки та їхні старші брати чи сестри.

Щоб екранна хвороба, яка захопила всіх навколо, не зашкодила дитині, не рекомендується долучати її до планшета, комп’ютера тощо, допоки вона не сягне трьохрічного віку. Так, це велика спокуса заспокоїти дитину планшетом з «програмами розвитку для дітей», але в далекоглядності, власне, і полягає мистецтво виховання. Регулювати «спілкування» дитини з ґаджетами не просто, тут потрібні спеціальні зусилля батьків, особливо якщо в сім’ї є старші діти.

Коли електронні пристрої тільки входять у життя дитини, батьки мають можливість обмежувати час їх використання, так само, як перегляд телепередач. Враховувати потрібно загальний час, проведений з планшетом або біля телевізора. Стів Джобс, засновник і ідейний натхненник компанії Apple, людина, яка подарувала світу персональній комп’ютер, своїм дітям дозволяв користуватися різними ґаджетами не більше однієї години на день.

Як вийняток, варто поєднати використання ґаджетів з навчанням іншим навикам. Наприклад, поставити умову: «Перед сном ти граєш на піаніно, а потім 10 хвилин – з планшетом».

Якщо молодша дитина посилається на те, що старші мають вільний доступ до Інтернету і комп’ютера, слід пояснити: коли йому буде стільки ж років і він навчиться того-то і тому-то, у нього буде більше обов’язків і з’явиться право користуватися ґаджета-ми. Якщо дитина захопиться ґаджетами раніше, ніж навчиться сама читати, у неї навряд чи з’явиться зацікавлення книгами, тому що дивитися на екран простіше, враження дістаються легше, яскравіше. Усі вчителі початкових класів знають: «екранні» діти гірше навчаються – вони насилу сприймають інформацію через слух.

Сьогодні основні страхи у дошкільнят, молодших школярів провокуються комп’ютерними іграми. Це не обов’язково має бути відверта «стрілялка» зі страшною та виразною графікою. Дитина вбирає образи, почерпнуті не з життя або казок, не з книжкових ілюстрацій, а саме з гри. У результаті – тривожні сни, нервові тики, заїкання.

Ще одна небезпека, яку несе раннє залучення до екранів: дитина до 7 років в принципі позбавлена критичних фільтрів, які могли б захистити її від надмірно яскравих вражень. І якщо

дитина отримає їх з планшета чи комп’ютерної гри – залежність від них виникне досить швидко. Крім того, раннє знайомство з ґаджетами блокує розвиток здатності дошкільника до сюжетних ігор. Замість того, щоб в реальності грати в солдатики, ляльки тощо, дитина грає у віртуальному світі: там він «годує» вихованця, «будує» будиночок, саме там вона досягає успіхів і, власне, там і відбувається її «справжнє» життя. Такі діти можуть відкинути реальний світ й віддати перевагу свiту вiртуальному.

Тож, час від часу варто би влаштовувати ревізію підступній залежності ваших дітей від ґаджетів та речей взагалі. Дорослі знають, як прикро буває, коли «глючить» комп’ютер або смартфон, де контакти, адреси, а дехто скаже: «Півжиття там», але ми в своїх дітях можемо змінити стан справ, допомогти їм. То ж не баріться, час минає.

Олександр Мартін