Якщо людину розглядати лише як біологічну одиницю, то ми дійсно нічим не відрізняємось від інших живих істот у природі. Але людина – найвище і найкраще у нашому світі Боже творіння, тому що воно діє закладеними в ній Божими прикметами – образом та подобою свого Творця.
Бог створив людину з «пороху земного», тобто, з матерії, з фізичних елементів, і людина
таким чином є плоть від плоті землі. Але Бог також «вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут.2.7). Людина стала причетна до Божества із самого акту творіння і тому кардинальним чином відрізняється від усіх інших живих істот на землі.
Бог створив людей розумними, здібними і вільними. Слово «вільні» тут виступає ключовим. Бо тільки людина, на відміну від інших живих істот, які запрограмовані до певних дій, може вибирати вільно модель своєї поведінки. Англійський письменник Джон Фавлз у своєму філософському творі «Аристос» написав: «Людина, позбавлена вибору,перестає бути людиною». Тож тільки будучи вільною, людина може уподібнюватись Богові через любов.
Але не тільки через свободу і любов, а й через здатність до творчості, до розкриття свого доброго потенціалу, людина уподібнюється своєму Творцю і наближається до нього. Деякі Отці Церкви кажуть, що подоба Божа в людині – це те, чого їй належить досягти в результаті добродійного життя. Отже, справжня сутність людини розкривається тоді, коли вона прагне добра і чинить його. І тут не вистачає лише однієї гармонійної праці тіла: рук, ніг, слуху, зору, зубів і шлунку. Силу руху мають усі живі істоти на землі, але більші дари отримала тільки людина. Вона отримала дар мислення і мови, вона отримала безсмертну душу. Страшно, коли начебто зовні здорова людина втрачає духовну гармонію, губить духовні орієнтири. Багато людей, які вважають себе цілком повноцінними, вихованими, освіченими і культурними, не мають цієї духовної гармонії, сердечної чистоти. Мозок сприймає високі наукові істини, може вирішувати найскладніші завдання, але його праця ніяк не впливає на серце. І в серці такої людини не любов і доброта, а одна тільки злоба і ненависть. Людське серце – це вмістилище любові, без котрої немає не тільки християнського, але й звичайного людського життя. Та коли в серці людини немає Божої благодаті, воно стає вмістилищем сатанинських гріхів, передовсім гордості, а точніше – гордині. Диявол гординею налаштовує дітей проти батьків, розділяє братів із сестрами, приводить до заздрості і незгоди в суспільстві, громаді. Диявольська гординя множить гріхи, за котрими ідуть різні біди. І чимвище опанована злом людина займає своє місце в суспільстві, тим більше проявляється її зло, тим більше біди вона може зробити. Чиновник, який плюючи на знедолених пенсіонерів,дітей і хворих, що вмирають від нестачі ліків, краде гроші з державного бюджету, приносить горе цілим суспільним групам, а злий правитель, попираючи Божі і людські закони, приносить біди цілим народам. І от виникає питання: чи є вони людьми насправді? Бо замість служіння Богові, вони поклоняються примітивним ідолам: одні – грошам, інші – владі, а наймізерніші поклоняються пляшці з алкоголем.
Що роблять люди з собою, зі своїм природнім, даним від Бога порядком сімейного життя?Навкруги розпуста і розтління, чужомовний телеефір деморалізує народ, сіє зневіру і відчай. А різноманітні секти допомагають у цьому, намагаючись вибити з-під ніг людей Православну віру. Ось чому проти Православної Церкви здіймається стільки злоби, бруду і ненависті, бо Вона не подобається служителям сатани, так як не подобаються Божі Заповіді, які намагаються усіляко знецінити і знівелювати. Скажіть, чи буде лад, добро, спокій та злагода на нашій землі, коли на ній ще стільки нелюдів, яким до всього байдуже, які думають тільки про свої вигоди і не мають у собінічого людського? Чи помилує нас Бог, коли ми поволі, але
невпинно губимо людські риси, стаємо споживачами-хижаками, залежними від реклами, від політичних маніпуляцій, губимо образ Божий в самих собі?
«Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде!», – писав Шевченко. Якщо не знайдемо сили побороти в собі найнижчі пристрасті, тваринні інстинкти – перестанемо бути людьми і народом. Бо не з тієї причини, що ходимо на двох ногах, називаємось людьми. Ми повинні бути людьми шляхетними,людьми чесними і порядними, готовими на жертву заради ближнього, бо саме таким був наш Спаситель і Боголюдина Христос. А уподібнюватися Йому – священний обов’язок кожного християнина і справжньої людини.
Протоієрей
Ростислав Корчак
