СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Гарбузова ікра

День святого Михайла, як і багатьох святих у християнстві, відзначають в Україні кілька разів на рік. Але найбільше українці шанують Собор святого Михайла (21 листопада) і так зване Чудо святого архангела Михайла (19 вересня). Михайлове чудо святкували дуже просто – цього дня не працювали. Собор святого Михайла святкують значно пишніше.

Окрім Собору святого Михайла, на листопад припадають осінні поминальні дні (8 листопада Великомученика Дмитра, 14 листопада – святих Кузьми і Дем’яна), а також всі суботи напередодні зазначених свят. Ці поминальні дні називають «Діди», «Родичі», Поминальні». В ці дні готували скоромні страви, прості, але калорійні. Від Кузьми-Дем’яна починалися молодіжні гуляння – вечорниці, які тривали до Пилипа – 27 листопада. На вечорницях варили курей, готували також всілякі яєчні та бабки на яйцях (з сиру, гарбуза, локшини), різноманітні каші, голубці, страви з овочів.

А нам до вподоби стала ікра з гарбуза – чудова страва, проста в приготуванні і наповнена корисними речовинами, вітамінами і сонцем.

Щоб приготувати ікру потрібно:

•1 кг гарбуза
•2 середніх кислуватих яблука
•2 середніх цибулини
•1 зубок часнику
•1 ст. ложка томатної пасти
•спеції (лавровий листочок, мелений чорний перець, коріандр, паприка) – за смаком
•олія, сіль

Гарбуз почистити, натерти на крупній тертці, дрібно нарізати цибулю, подрібнити часник, яблука очистити від шкірки і насіння і натерти на крупній тертці. На олії спасерувати цибулю, потім додати тертий гарбуз, лавровий лист і смажити без кришки на середньому вогні 10 хвилин, періодично помішуючи. Додати терті яблука і смажити ще 5–10 хвилин. Додати томат, часник, сіль і спеції, перемішати і смажити ще 5 хвилин.

Подавати цю стравою холодною.Ікру з гарбуза смачно їсти з картоплею, кашами та й просто з хлібом. Смачного!
 (Рецептом з нами поділилась наша читачка Ірина Шейко)

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Мідний змій

Але ізраїльтяни, викриті у своїх гріхах, не бажали підкоритися велінню Господньому і йти за вказаним шляхом. Вони говорили: «Ми підемо на те місце, про яке казав Господь, бо ми согрішили. Ходімо ж тепер і візьмемо свою землю. Каємося у своєму гріху, навіщо ж нас карати 40 років».

Мойсей сказав їм: «Чому ви переступаєте повеління Господнє? Не буде вам успіху в цьому». Ізраїльтяни ж, наперекір волі Божій, осмілилися піднятися на вершину гори, де жив інший народ, та були розбиті. І пішли вони кочувати 40 років в пустинях Аравії.

Невдовзі серед євреїв виникло знову обурення. Деякі із них були невдоволені тим, що священство надано тільки племені Аарона. Але Господь покарав їх – земля, розкрившись, поглинула бунтарів, вони зійшли живими у пекло. Щоб припинити суперечки між євреями, кому належить священство, Мойсей, з веління Божого, наказав усім старійшинам поприносити свої жезли і покласти на ніч у скінію. На другий день усі побачили, що Ааронів жезл розцвів, пустив бруньки і вродив мигдаль. Тоді всі визнали Аарона первосвящеником.

Одного разу, за ремствування на Бога, євреї були покарані появою безлічі отруйних змій, які жалили людей і вони вмирали. Євреї розкаялися і попросили Мойсея помолитися за них Богові. Господь повелів Мойсею зробити мідного змія і повісити його на знамено. І хто з ужалених дивився з вірою на мідного змія, той залишався живим.

За час сорокалітніх поневірянь всі євреї, які вийшли з Єгипту дорослими, повмирали, крім Навіна і Халева. Народилося нове покоління, якому судилося вступити в Землю Обітовану. В останній рік поневірянь помер і Мойсей. Перед своєю смертю він поставив вождем замість себе Іісуса Навіна.

ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ ТА СВЯТІ. Святі мученики і сповідники Гурій, Самон та Авів (день вшанування 28 листопада)

Мученики Гурій і Самон були рідними братами і жили у ІІІ ст. за часів жорстоких гонінь на християн, що були підняті римськими імператорами Діоклетіаном та Максиміаном. Аби не бачити нечестивих язичеських звичаїв своїх співгромадян, брати Гурій та Самон полишили гамірливе місто Едессу і усамітнилися у відлюдній місцевості, проводячи час в пості та молитві. Зрідка вони приходили в місто по харчі, щоразу використовуючи цей момент для проповіді Христа. Після чергового такого візиту на них донесли правителю міста. Правитель наказав ув’язнити братів на підставі стандартних звинувачень, які висувалися тоді християнам: зневага богів і громадянська неблагонадійність. Після низки жорстоких катувань святі мученики були усічені мечем.

Але історія з ними отримала продовження. Через 16 років, в день смерті Гурія та Самона, в Едессі стратили іншого сповідника імені Христового – мученика Авіва. Він був дияконом і в жорстокі для християн часи переслідувань безбоязно ходив вулицями міста, заохочуючи віруючих до духовної і тілесної стійкості. За це його торторували, а потім спалили на вогні на очах у матері. Тіло мученика Авіва виявилося недосяжним для вогню, і так сталося, що його разом з тілами раніше постраждалих Гурія і Самона поклали в одній гробниці. Через декілька років, вже після легалізації християнства, над цією гробницею побудували храм. У цьому храмі від мощей святих Гурія, Самона та Авіва почали відбуватися різноманітні чудеса, через які стало зрозуміло, що святі виступають особливими покровителями сімейного життя.

Ось одне з таких чудес. Імператорський офіцер на ім’я Готф, проходячи службу в Едессі, зупинився на постій в будинку благочестивої вдови Софії. В неї була дочка Євфимія, на якій офіцер вирішив одружитися. Але він приховав те, що вже одружений. Коли офіцеру прийшла пора повертатися на батьківщину, то Софія при гробі святих мучеників взяла з нього клятву, що він не зробить ніякої кривди її дочці, а буде любити і берегти все життя. Готф пообіцяв тещі, але прибувши на батьківщину, сказав Євфимії, що вже одружений, і що вона тепер має стати рабинею його дружини. Під страхом смерті він став чинити над нею насильство. А коли у Євфимії народилася дитина, дружина Готфа вирішила вбити її. Користуючись відсутністю Євфимії, вона влила у рот немовляті отруту. Повернувшись, Євфимія знайшла свою дитину мертвою. Вона не знала, що було причиною смерті, але помітила, що з уст дитини витікає якась рідина, і здогадалася, хто вбив її дитину. Взявши невеликий клаптик тканини, Євфимія витерла рідину і заховала її у себе. Через декілька днів вона прислуговувала за столом своєї пані, і коли настала пора подавати їй чашу з вином, Євфимія непомітно опустила туди клаптик тканини, змочений отрутою. Господиня нічого не знаючи випила чашу і тієї ж ночі раптово померла. Родичі здогадалися, хто винен, і вирішили замурувати Євфимію в гробниці разом з померлою. І тут стратниця почала особливо гаряче молитися святим мученикам Гурію, Самону та Авіву. Так з молитвою молода жінка заснула, а коли прокинулася, побачила себе в рідному місті біля мощів святих.

Невдовзі Готф знову приїхав до Едесси і пішов провідати свою тещу. Софія, нічого не розповідаючи йому, почала розпитувати про свою дочку. Зять сказав, що вона жива і здорова, народила сина і скоро приїде на побачення з матір’ю. В цей момент Софія покликала Євфимію. Яким же було здивування Готфа, коли він побачив її. За наказом правителя міста його покарали смертю, а Євфимія дякувала святим мученикам за свій чудесний порятунок. Молитовна традиція. Святим мученикам Гурію, Самону та Авіву моляться за сімейне благополуччя, за добрі стосунки, мир та спокій у родині.

АЗИ ПРАВОСЛАВ’Я. Освячення оселі

Для віруючої людини природньо прагнути до благословення всіх аспектів свого життя. Тому Церква на прохання віруючих благословляє і їх оселі, а також засоби пересування і простір для роботи.

Освячення будинку або квартири (далі оселя) чи службового приміщення – це не освячення стін і будматеріалів, але прохання про благословення простору для проживання чи роботи, в якому хочуть знаходитися люди чи жити. Для чого освячувати оселю? Оселя – це центр, де живе сім’я, де народжуються і виростають діти, куди ми повертаємося з роботи чи відпочинку. «Якість» життя родини залежить від того, що відбувається в її оселі. Не секрет, що наш життєвий простір може бути наповнений «позитивною енергією» – Божою благодаттю, і може бути присутня у ньому «негативна енергія» – злі духи. Тому і освячення оселі здійснюється священиком за особливим чином, що містить молитвослів’я, які закликають на будинок і на тих, хто живе у ньому, Боже благословення на їх християнське життя та здійснення добрих справ, які і прихиляють до нас благодать Божу. При цьому на стіни оселі наносяться зображення хреста, вони помазуються освяченим єлеєм і все житло окроплюється святою водою. Але таке освячення – не якась автоматична дія, «виставлення захисту». Священик не шаман, а освячення – не магічне дійство. Його дієвість безпосередньо залежить від того, наскільки ті, хто випрошує церковне благословення (мешканці оселі), своїм життям самі відповідають святості благодаті Божої, що подається Церквою. Церква завжди навчає, що кожне священнодійство здійснюється по молитві всіх віруючих і по їхній вірі, а не лише духовенства. Сам Христос сказав, що там, де двоє чи троє зберуться в ім’я Його, там Він є посеред них. Тому бажано, щоб під час освячення помешкання зібралася уся родина, яка у ньому проживає. Перед самим освяченням у прибраній оселі перед іконами готують стіл, покритий чистою скатертиною, на який священик покладе Євангеліє і все, що необхідне для освячення. Також в чині благословення оселі освячується єлей, тож потрібно приготувати рослинну олію і поставити її на стіл. Іноді на стіл кладуть хліб. В самій оселі не повинно бути ніяких язичеських амулетів, талісманів чи зображень демонів з рогами чи без них. Потрібно вимкнути телевізор і гучну музику. За необхідністю слід пояснити усім співмешканцям оселі зміст того, що має відбуватися і налаштувати їх на відповідну благоговійну поведінку. Жінкам і дівчатам під час читання молитов освячення бажано покрити голови хустинками.

Під час освячення оселі відбувається декілька суттєвих моментів: на стінах будинку чи квартири, у напрямку чотирьох сторін світу священик робить знак хреста. Хрест – знак перемоги Христової над дияволом і смертю. Це непорушна охорона від усякого зла, але не магічний знак. Зображення хреста, як і присутність ікони, має спонукати християн до молитви і чистоти життя. Саме це і прихиляє милість Божу та відводить злі сили. Також священик читає особливі молитви, в яких виголошуються про-хання про те, щоб Господь Бог зберіг від усякого зла тих, хто буде жити в цій оселі, подав їм достаток та примножив усяке добро. Освячується єлей. Стіни будинку, на яких були наклеєні хрестики, у цьому місці помазуються освяченим єлеєм. Залишки єлею можна використовувати потім у їжу, або як лікувальний засіб, помазуючи ним з молитвою хворі частини тіла. В давнину, окрім всього, освячували мисник – тоді він оберігався добрим духом оселі і ставав оберегом всього дому.В прикінцевій молитві єктенії – проситься, щоб Господь Бог послав усім мешканцям оселі Свого милостивого Ангела-охоронителя. Освячуючи оселю, потрібно пам’ятати, що благословення Боже – це дар,
яким, як і всяким подарунком, можна розпорядитися по-різному. Можна використовувати його на добро і примножувати, а можна зневажити ним. Освячення не діє «автоматично». Господь по наших проханнях дає Свою благодать для того, щоб ми могли праведно жити в мирі та любові. Але як ми будемо жити і які рішення приймати – цілком у нашій владі.

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ. Чому Православна церква вважається істинною Церквою і в чому відмінність від Неї інших конфесій? (продовження, поч. №10/2015)

На сьогоднішній день у світі існує понад 3500 релігійних течій (конфесій), кожна з яких претендує на істину в останній інстанції. Де ж правда? Де ж та Церква, яка ОДНА? Для вирішення цього питання пропонуємо дослідження за наступними тезами.

Церква Христова: по-перше, заснована Ісусом Христом та Його учнями-апостолами; по-друге, зберігає вчення Свого Засновника незмінним (неушкодженим). Візьмемо для прикладу західні течії християнства – п’ятидесятників, адвентистів, баптистів, «свідків Єгови» та ін. (вони в основному і складають цю цифру – 3500). Що можна сказати? Всі ці течії, конфесії Христом не засновані! Про кожну секту (здебільш західного походження) можна сказати, хто і коли її заснував: «Свідки Єгови» – 1874 р.,  США, штат Пенсільванія, галантерейник Чарльз Рассел; «Мормони» (або як вони себе іменують «Церква Ісуса Христа святих останніх днів») –1830 р., США, Джозеф Сміт; баптизм – 1640 р., Англія, Джон Сміт і т. д.

Що об’єднує усі ці секти при доволі широкій розбіжності їхніх вчень? Вони засновані людьми і не мають жодного стосунку до Христа і Його Церкви, навпаки, вони досить вороже до неї ставляться попри те, що Біблію, якою вони користуються затвердила саме Церква у IV ст. після Різдва Христового. Ще одна цікава тенденція: чим далі секта за часом від XVI ст., тим більше в її вченні розбіжностей і суперечностей. Релігійні вожді Реформації (протестанти) мали на меті очистити католицизм, тобто Римську церкву від зловживань папства. Але з того невдалого реформування вийшов один гріх: зухвало змінили догматичне вчення (конституцію Церкви), відкинули багато свят, молитов, обрядів, постів, тощо. Процес розділення почав зростати в геометричній прогресії як ракова пухлина і не зупиняється до сьогоднішнього дня. Тепер стосовно католицизму (Римської церкви). Безумовно, Римська церква (це історичний факт) була заснована апостолами. Але, на жаль, з часом у догматичні (засадничі) основи Римської церкви в’їлися вчення, яких не було (і не могло бути) у Святому Письмі та Святому Переданні церковному і які призвели в XI ст. до остаточного відходу Риму від Вселенської Церкви. Найболіснішим і найпомітнішим із цих латинських лжевчень те, що папа Римський (римський первосвященик) є намісник Бога на землі і є непогрішимим (?!). Цього вчення Церква не знала і не знатиме. Що ще свідчить про відхід католицизму від Церкви Христової? Зміна вчення про походження Святого Духа (філіокве); зміна вчення про Пресвяту Богородицю (непорочне зачаття Діви Марії); індульгенції (відпущення гріхів авансом); причастя під одним видом (лише Тілом) та інше. На думку письменника Ф. Достоєвського: «Римська церква проповідує Христа, Який піддався на спокусу всесвітньої влади (насправді Христос цю спокусу відкинув, див. Мф. 4.3-10), тобто проповідує Христа спотвореного, несправжнього». Всі ці хибні речі (тут вказана лише мала їх частина) свідчать про тяжку хворобу католицизму через відхід від Церкви Христової.
(Продовження в наступному номері)

ПРИТЧІ. Про рай і пекло

Одного разу один добрий чоловік розмовляв з Богом і запитав Його:
– Господи, що таке Рай і що таке Пекло?
Господь підвів чоловіка до двох дверей, відкрив одні і провів його всередину. Там стояв величезний стіл, посередині якого стояла чаша, наповнена смачною їжею. За столом сиділи люди, однак виглядали вони голодними і немічними. Здавалось, вони помирали з голоду. В руках у людей були ложки з величезними ручками – вони могли дістати чашу, наповнити ложки їжею, але піднести до рота їжу вони не могли, бо заважали довгі ручки. Чоловік був вражений побаченим.
– Тільки що ти бачив Пекло? – сказав Господь.
Потім Господь з чо-ловіком підійшли до других дверей. Господь відчинив їх. І чоловік побачив там теж саме – великий стіл, чашу, людей. Але люди були там ситими, щасливими.
Чоловік сказав Господу:
– Я не розумію.
– Це просто, – відповів йому Господь. – Вони навчились годувати один одного. Інші ж дбають тільки про себе.
Як часто ми готові по-жертвувати собою, своїми власними інтересами заради ближнього?

НАШЕ БЛАГОЧИННЯ | ВИХОВАННЯ. Умберто Еко: Дорогий онуче, вчи напам’ять!

Шукаючи якусь інформацію в Інтернеті, мені попався на очі (не випадково) лист відомого сучасного італійського письменника, філософа Умберто Еко до свого онука. Впевнена, що так само, як і мене, цей лист не залишить вас байдужими, а, можливо, і чомусь навчить.

«Мій дорогий онуче! Я не хотів би, щоб цей лист звучав занадто повчально, та проповідував би любов до наших ближніх, батьківщини, людства і тому подібних речей. Ти не став би до цього прислухатися (ти вже дорослий, а я занадто старий), оскільки система цінностей настільки змінилася, що мої рекомендації можуть виявитися недоречними.

Але я не про це хотів з тобою говорити, а про хворобу, яка вразила твоє і попереднє покоління, яке вже навчається в університетах. Я кажу про втрату пам’яті. Це правда, що якщо ти захочеш дізнатися, хто такий Карл Великий або де знаходиться Куала-Лумпур, то ти зможеш натиснути на кнопку і негайно дізнатися все з Інтернету. Роби це, коли тобі потрібно. Погано те, що розуміння того, що комп’ютер може в будь-який момент відповісти на твоє питання, відбиває у тебе бажання запам’ятовувати інформацію. Цьому явищу можна навести таке порівняння: дізнавшись, що з однієї вулиці до іншої можна дістатися на автобусі або метро, людина вирішує, що у неї більше немає необхідності ходити пішки. Але якщо ти перестанеш ходити, то перетворишся на людину, вимушену пересуватися в інвалідному візку.

Пам’ять подібна до м’язів твоїх ніг. Якщо ти перестанеш робити вправи з пам’яттю, то вона стане в’ялою, і ти (будемо говорити без натяків) перетворишся на ідіота. Крім того, всі ми в старості ризикуємо захворіти хворобою Альцгеймера, і один із способів уникнути цієї неприємності полягає в постійних вправах з нашою пам’яттю. Ось у чому полягає мій рецепт. Щоранку вивчай який-небудь короткий вірш, як примушували нас робити в дитинстві. Якщо тобі не подобається поезія, то ти можеш запам’ятовувати склад футбольних команд. Змагатися в тому, хто краще пам’ятає зміст прочитаних книг. З’ясуй, чи пам’ятають твої друзі імена слуг трьох мушкетерів і д’Артаньяна... А якщо ти не хочеш читати «Трьох мушкетерів»  (хоч ти не знаєш, що при цьому втрачаєш), то виконай подібну гру з тією книжкою, яку ти прочитав.

Це здається грою, так це і є гра, але ти побачиш, як твоя голова наповниться персонажами, історіями та найрізноманітнішими спогадами. Ти запитаєш, чому колись комп’ютер називали електронним мозком. Це тому, що він був задуманий за зразком моделі твого (нашого) мозку, але у людського мозку – більше зв’язків, ніж у комп’ютера. Мозок – це такий комп’ютер, який завжди з тобою, його можливості розширюються в результаті вправ, а твій настільний комп’ютер після тривалого використання втрачає швидкість і через кілька років вимагає заміни. А твій мозок може прослужити тобі до 90 років, і в 90 років, якщо ти будеш його вправляти, будеш пам’ятати більше, ніж пам’ятаєш зараз. Він до того ж безкоштовний.

Потім є ще історична пам’ять, яка не пов’язана з фактами в твоєму житті або з тим, що ти прочитав. Вона зберігає ті події, які трапилися до твого народження. Ми народжуємося в момент, коли вже відбулося безліч подій протягом сотень, тисяч років, і важливо зрозуміти, що ж сталося до нашого народження. Сьогодні школі (крім твого власного кола читання) варто було б навчити тебе запам’ятовувати те, що трапилося до твого народження, але їй це погано вдається. Різні опитування показують, що сьогоднішня молодь, навіть університетська, народжена в 1990 році, не знає, а, може бути, не хоче знати про те, що відбувалося в 1980 році, вже не кажучи про те, що було 50 років тому. Сьогоднішня молодь не знає артисток кіно двадцятирічної давності, а я знав, хто така Франческа Бертіні, що знімалася в німому кіно за двадцять років до мого народження. Можливо тому, що я гортав старі журнали, звалені в коморі нашого будинку. Я і тобі пропоную перегортати старі журнали.

Але чому так важливо знати про події далекого минулого? Тому що часто подібні знання допомагають зрозуміти хід сьогоднішніх подій і в будь-якому випадку допомагають збагатити нашу пам’ять. Однак, ти можеш тренувати свою пам’ять не тільки за допомогою книг і журналів, але і задопомогою Інтернету. Він придатний не лише для того, щоб базікати з твоїми друзями, а й для вивчення світової історії. Як називалися три кораблі Колумба? Коли вимерли динозаври? Чи був штурвал на Ноєвому ковчезі? Що ти знаєш про імперію Малі? Коли був створений Міккі Маус?

Я міг би продовжувати задавати питання до безкінечності, і вони стали б прекрасними темами для дослідження. Все це треба пам’ятати. Настане день, і ти постарієш, але ти будеш відчувати, що прожив тисячі життів, як якби ти брав участь у битві при Ватерлоо, був присутній при вбивстві Юлія Цезаря, побував в тому місці, де Бертольд Шварц, змішуючи в ступці різні речовини в спробі отримати золото, випадково винайшов порох і злетів в повітря... А інші твої друзі, що не прагнуть збагатити свою пам’ять, проживуть тільки одне власне життя, монотонне та позбавлене великих емоцій…»

Матеріал підготувала
Олеся С.

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО. Бути людиною

Що означає бути людиною? Здавалося б, недоречне питання. Адже всі ми люди. Народжуємося людьми, розмовляємо, ходимо, працюємо як люди, намагаємося «вийти в люди». Але, проте, про одного можна почути: «то не людина», або «так робити не по-людськи», а про інших чуємо: «то справжня людина», або «людина з великої літери». Отже, не лише приналежність до певного біологічного виду робить нас людьми. Людиною потрібно не тільки народитися, нею потрібно стати. І тут йдеться не про якісь фізіологічні якості і прикмети, а про внутрішній стан людини, про те духовне і моральне наповнення, що робить нашу фізичну оболонку одухотворенною, а нас – істо тами з душею, справжніми людьми.

Якщо людину розглядати лише як біологічну одиницю, то ми дійсно нічим не відрізняємось від інших живих істот у природі. Але людина – найвище і найкраще у нашому світі Боже творіння, тому що воно діє закладеними в ній Божими прикметами – образом та подобою свого Творця.

Бог створив людину з «пороху земного», тобто, з матерії, з фізичних елементів, і людина
таким чином є плоть від плоті землі. Але Бог також «вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут.2.7). Людина стала причетна до Божества із самого акту творіння і тому кардинальним чином відрізняється від усіх інших живих істот на землі.

Бог створив людей розумними, здібними і вільними. Слово «вільні» тут виступає ключовим. Бо тільки людина, на відміну від інших живих істот, які запрограмовані до певних дій, може вибирати вільно модель своєї поведінки. Англійський письменник Джон Фавлз у своєму філософському творі «Аристос» написав: «Людина, позбавлена вибору,перестає бути людиною». Тож тільки будучи вільною, людина може уподібнюватись Богові через любов.

Але не тільки через свободу і любов, а й через здатність до творчості, до розкриття свого доброго потенціалу, людина уподібнюється своєму Творцю і наближається до нього. Деякі Отці Церкви кажуть, що подоба Божа в людині – це те, чого їй належить досягти в результаті добродійного життя. Отже, справжня сутність людини розкривається тоді, коли вона прагне добра і чинить його. І тут не вистачає лише однієї гармонійної праці тіла: рук, ніг, слуху, зору, зубів і шлунку. Силу руху мають усі живі істоти на землі, але більші дари отримала тільки людина. Вона отримала дар мислення і мови, вона отримала безсмертну душу. Страшно, коли начебто зовні здорова людина втрачає духовну гармонію, губить духовні орієнтири. Багато людей, які вважають себе цілком повноцінними, вихованими, освіченими і культурними, не мають цієї духовної гармонії, сердечної чистоти. Мозок сприймає високі наукові істини, може вирішувати найскладніші завдання, але його праця ніяк не впливає на серце. І в серці такої людини не любов і доброта, а одна тільки злоба і ненависть. Людське серце – це вмістилище любові, без котрої немає не тільки християнського, але й звичайного людського життя. Та коли в серці людини немає Божої благодаті, воно стає вмістилищем сатанинських гріхів, передовсім гордості, а точніше – гордині. Диявол гординею налаштовує дітей проти батьків, розділяє братів із сестрами, приводить до заздрості і незгоди в суспільстві, громаді. Диявольська гординя множить гріхи, за котрими ідуть різні біди. І чимвище опанована злом людина займає своє місце в суспільстві, тим більше проявляється її зло, тим більше біди вона може зробити. Чиновник, який плюючи на знедолених пенсіонерів,дітей і хворих, що вмирають від нестачі ліків, краде гроші з державного бюджету, приносить горе цілим суспільним групам, а злий правитель, попираючи Божі і людські закони, приносить біди цілим народам. І от виникає питання: чи є вони людьми насправді? Бо замість служіння Богові, вони поклоняються примітивним ідолам: одні – грошам, інші – владі, а наймізерніші поклоняються пляшці з алкоголем.

Що роблять люди з собою, зі своїм природнім, даним від Бога порядком сімейного життя?Навкруги розпуста і розтління, чужомовний телеефір деморалізує народ, сіє зневіру і відчай. А різноманітні секти допомагають у цьому, намагаючись вибити з-під ніг людей Православну віру. Ось чому проти Православної Церкви здіймається стільки злоби, бруду і ненависті, бо Вона не подобається служителям сатани, так як не подобаються Божі Заповіді, які намагаються усіляко знецінити і знівелювати. Скажіть, чи буде лад, добро, спокій та злагода на нашій землі, коли на ній ще стільки нелюдів, яким до всього байдуже, які думають тільки про свої вигоди і не мають у собінічого людського? Чи помилує нас Бог, коли ми поволі, але
невпинно губимо людські риси, стаємо споживачами-хижаками, залежними від реклами, від політичних маніпуляцій, губимо образ Божий в самих собі?

«Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде!», – писав Шевченко. Якщо не знайдемо сили побороти в собі найнижчі пристрасті, тваринні інстинкти – перестанемо бути людьми і народом. Бо не з тієї причини, що ходимо на двох ногах, називаємось людьми. Ми повинні бути людьми шляхетними,людьми чесними і порядними, готовими на жертву заради ближнього, бо саме таким був наш Спаситель і Боголюдина Христос. А уподібнюватися Йому – священний обов’язок кожного християнина і справжньої людини.

Протоієрей
Ростислав Корчак

ПОДІЇ. Радісні святкування

14 жовтня в день святкування Покрови Пресвятої Богородиці Свято-Покровська парафія с. Бобриця відзначила своєпрестольне свято. Цього дня до ошатного Покровського храму, гарно декорованого живими квітами, прибуло багато прочан з довколишніх парафій.

Святкове Богослужіння очолив настоятель храму та благочинний Білогородського благочиння протоієрей Ростислав Корчак у співслужінні кліриків благочиння та гостей у священному сані. За Літургією було піднесено молитву за мир в Україні, а по її завершенні перед намісною іконою було виголошено уставне многоліття «Богом береженій Україні нашій, владі і війську її».

Отець Ростислав привітав усіх з величним і радісним святом Покрови, а також з днем українського козацтва і захисника України. «Нехай Пресвята Богородиця покриває Своїм всесильним покровом народ України і всіх її воїнів-звитяжців, допомагаючи боронити рідну землю і свободу», – зазначив отець благочинний.