СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Пісні вареники з капустою

Великий піст – один із чотирьох головних календарних постів, усталених Православною церквою, який триває сім тижнів перед Великоднем. Під час Великого посту готували багато всіляких каш і кашоподібних страв із пшеничного, гречаного, кукурудзяного, пшоняного борошна, варили лемішку, мамалигу, затірку. Робили пісні млинці, пісні вареники з капустою, картоплею, пампушки, локшину, картопляники, деруни. Вживали чимало страв з гороху, квасолі, сочевиці, овочі, фрукти, а також свіжу і квашену капусту. Пили квас і узвар.        
Для приготування потрібно:
• Борошно – 350 г
• Цибуля ріпчаста – 2 шт.
• Морква – 2 шт.
• Капуста білокачанна – 500 г
• Рослинна олія – 80 г
• Сіль – 0,5 ч. л.
У борошно додати сіль, залити 150 мл теплої води. Тісто вимісити, але не перестаратися, щоб не вийшло тугим. Воно повинно не липнути до рук, але залишатися дуже м’яким і ніжним. Накрити рушничком і залишити на 40–60 хвилин.
Цибулю, моркву почистити натерти на крупній тертушці, спасерувати на рослинній олії. Дрібно нашаткувати капусту. Розділити пасеровку на три частини. 1/3 відкласти, а в 2/3 додати капусту і тушкувати на повільному вогні, періодично помішуючи до готовності. Посолити за смаком. Капуста повинна підрум’янитися. Трохи остудити.
Тісто розкачати на борошні товщина не повинна перевищувати 2–3 мм. Вирізати з тіста кружки (можна стаканом). У кружок із тіста покласти начинку і зліпити вареник.
Закинути вареники в киплячу, підсолену воду і варити 5–7 хвилин. Вийняти, здобрити рослинною олією і прикрасити пасеровкою, що залишилась.

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Мойсей

В Єгипті євреям спочатку жилося добре. Та нові фараони почали забуватися про Іосифа і його заслуги і почали примушувати євреїв працювати на найважчих роботах, боячись, щоб євреї, розмножившись, не набули сили і не повстали проти фараонів.
У той час, коли євреям жилося ще добре, вони стали забувати про Бога і стали переймати язичеські звичаї у єгиптян. Тепер, коли почалися біди, вони згадали про Бога і звернулися до нього з молитвою про спасіння. Милосердний Бог почув їх і послав їм визволення через пророка Мойсея.
Мойсей народився у одного єврея. Мати три місяці ховала сина від єгиптян. Коли ховатися було неможливо, вона взялакошик, поклала туди немовля і поставила кошик в очерет, на березі річки. А сестра немовляти Маріам спостерігала здалеку, що буде далі.
Фараонова дочка із служницями прийшла купатися, побачила кошик і звеліла дістати його. Коли побачила заплакане немовля, їй стало шкода його. Вона сказала: «Це з єврейських дітей». Маріам підійшла до неї і запиталася: «Може, пошукати для немовляти годувальницю з євреїв?». Царівна відповіла: «Так, іди пошукай».
Маріам пішла і привела матір. Царівна сказала їй: «Візьми це немовля і годуй його мені, я платитиму тобі». Та з радістю погодилася.
Коли немовля підросло, мати привела його до  царівни. Та взяла його до себе і він був у неї замість сина. Вона дала йому ім’я Мойсей, що означає «вийнятий із води».

Благовірний князь Ярослав Мудрий (день вшанування 5 березня)

У Православній Церкві існує особлива категорія святих, котрих ми називаємо благовірними князями. Це ті благочестиві правителі, котрі отримані від Бога велич, багатство та владу вживали для справ милосердя, просвіти народу, поширення віри Христової та зростання Святої Церкви, за що і були прославлені у сонмі святих. До них належитьі святий благовірний князь Ярослав Мудрий.
Ярослав – син князя Володимира Великого, князював спершу у Новгороді. Дізнавшись, що старший брат Святополк вбив трьох менших братів, Бориса, Гліба і Святослава, пішов війною на нього. З допомогою варягів Ярослав переміг підступного брата, названого в народі «окаянним», і заволодівши Києвом у 1018 році стає великим князем. Князювання Ярослава було тривалим (понад 30 років), але також це правління відрізнялось особливою мудрістю, що знайшло своє відображення у прізвиську князя, яке дав йому сам народ. Київська Русь за Ярослава Мудрого досягла свого найбільшого розквіту та могутності, перетворившись фактично у велику імперію, яка об’єднувала навколо Києва багато племен і народів. Але основним своїм завданням  Ярослав вбачав не розширення території і завоювання нових земель, а зміцнення своєї держави через поширення християнства, освіти та писемності. При храмі Святої Софії Ярослав Мудрий заснував першу в Київській Русі бібліотеку, яка вміщувала близько 500 книг. (Якщо взяти до уваги, що на виготовлення однієї пергаментної книги потрібна була ціла череда телят, то така кількість книг була просто вражаючою). На жаль, ці безцінні рукописи були частково пограбовані під час захоплення Києва князем Андрієм Боголюбським (1169 р.), а залишки бібліотеки знищили татаро-монголи. За правління Ярослава Київ стає одним з найбільших міст тодішньої Європи. Уся територія городища була густо обсаджена храмами. Але, мабуть, однією з найголовніших справ Ярослав була добудова ним знаменитого храму Святої Софії Київської. Ще одне важливе завдання, яке Ярослав Мудрий виконав за життя – укладення збірника законів. В цих законах князь виявив рідкісну для того часу людинолюбність та справді християнське милосердя, замінивши прийняті раніше тілесні покарання і смертну кару на грошові штрафи та інші легші кари. Такого не знала правова система Європи аж до новітніх часів. Загалом, завдяки гармонійній співпраці з княжою владою, Церква за часів князя Ярослава Мудрого досягла свого найвищого розквіту як в архітектурі, так і в живописі, книговидавництві, богослужбових чинах, співах, канонічному праві і т. д.
Благовірний князь Ярослав дбав про канонізацію вітчизняних святих. Так, при ньому почали шануватися як святі боярин Федор та син його Іоан, вбиті язичниками в Києві у 988 році, княгиня Ольга, князь Володимир, а також князі страстотерпці Борис та Гліб.
Передчуваючи наближення смерті, князь Ярослав Мудрий залишив заповіт своїм нащадкам: «Ось я відходжу з цього світу. А ви.. майте між собою любов. /.../ І якщо ви будете в любові між собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі загинете і землю отців своїх і дідів погубите, що вони надбали її трудом великим».
Упокоївся св. благовірний великий князь Ярослав Мудрий 5 березня 1054 року у Вишгороді на першому тижні Великого посту. Похований у Святій Софії Київській.

Молитовне правило

Основою життя православного християнина є піст і молитва. Молитва – це розмова душі з Богом. І так як у розмові неможливо увесь час слухати лише одну сторону, так і в молитві корисно інколи не лише говорити, але й прислухатися до відповіді Бога на нашу молитву.
Маючи обов’язок відвідувати спільні молитви-богослужіння, кожний віруючий християнин повинен також дотримуватися індивідуального молитовного правила (молитви домашньої). Зміст цього правила залежить від духовної зрілості, умов життя та можливостей людини. Зви-чайний молитвослов пропонує нам щоденні ранкові та вечірні молитви, які ми зобов’язані промовляти на початку або на завершення дня.  Ці молитви звернені до Господа, Пресвятої Богородиці, ангела-охоронителя. Але з благословіння духівника до цих молитов можна приєднувати також і молитви до святих. Читати молитви потрібно перед іконами із запаленою лампадкою або свічкою, але, якщо немає такої можливості, то читати можна будь-де, навіть і в дорозі. Також необхідно читати відповідні молитви перед споживанням їжі і після неї. Якщо людина хвора або дуже втомлена, то молитовне правило дозволено вичитувати не перед самим сном, а трішки раніше, завчасно, а безпосередньо перед тим, як лягти до ліжка, прочитати лише молитву Іоана Дамаскіна: «Владыко Человеколюбче, неужели мне одр сей гроб будет...» і ті молитви, що слідують за нею.

Важливою складовою вранішніх молитов є поминання, включене у них. Обов’язково потрібно молитися за мир та здоров’я церковної влади, ду-ховного отця, батьків, рідних, хрещених батьків та похресників. А також просити у Бога спокою та добробуту країни, у якій живемо, і всіх християн. Тут ми молимось і за ворогів, за всіх, хто ненавидить нас і бажає нам зла і просимо в Бога пом’якшити їхні жорстокі серця.
Багато християн до свого особистого молитовного правила включають читання Євангелія та Псалтиря. Це благочестивий і корисний звичай. Оптинські старці благословляли читати впродовж дня одну главу з Євангелія (по черзі) і по дві глави з Послань апостолів. Тоді читання Євангелія і Апостола закінчуватимуться одночасно і можна розпочинати нове коло читань.

Питання щодо збільшення або зменшення молитовного правила регулюється духівником, але вже прийняте і встановлене правило потрібно виконувати, а можливості зміни розглядати лише як виняткові.
Як молитися при недостатності часу? На молитву у християнина завжди повинен бути час, але коли так стається, що прочитати усі встановлені молитви не складається, застосовують правило преп. Серафима Саровського. Правило це складається з наступних молитов: «Отче наш…» – тричі; «Богородице Діво радуйся...» – тричі; «Символ віри» – один раз. Одначе таке молитовне правило використовують у виняткових випадках і замінити традиційного молитвослів’я воно не може. Втім, кожне звернення до Бога може бути молитвою, навіть найкоротше, таке як «Господи помилуй», бо так навчає нас св. апостол Павло в посланні до римлян: «Кожний, хто прикличе ім’я Господнє – спасеться».

Слова стародавньої пісні

Тільки Бог дає віру; але ти – дай свідчення.
Тільки Бог дає надію; але ти – скріпи віру своїх братів.
Тільки Бог дає любов; але ти – покажи, як треба любити.
Тільки Бог дає мир; але ти – посій злагоду.
Тільки Бог дає життя; але ти – навчи жити.
Тільки Бог робить неможливе; але ти – зроби, що можеш.

(Слова стародавньої
пісні)

ПРИТЧА. Божі руки

Один мандрівний учитель подорожував разом зі своїм учнем. Той мав обов’язок пильнувати учителевого віслюка. Увечері, коли мандрівники знайшли місце для відпочинку, учень був
уже настільки втомлений, що чи то забув про свій обов’язок, чи просто злегковажив ним. -Боже, – прошепотів він, засинаючи, – припильнуй сьогодні віслюка. Доручаю його в твої руки. Вранці виявилося, що тварини немає.
- Де віслюк? – запитав учитель.
- І гадки не маю, – відповів учень, – треба запитати в Бога, вчора я доручив віслюка його опіці. Чи ж не вчив мене ти в усьому покладатися на Бога?
- На Бога треба покладатися, – відповів учитель, – але спочатку ти повинен був хоча б прив’язати віслюка. Хіба ти не знаєш, що Бог не має інших рук для праці, крім твоїх?

Патріотизм сьогодні

Патріотизм – це любов до батьківщини, її народу, культури, мови, природи та історичного коріння; це готовність служити батьківщині, зміцнювати, розвивати і захищати її. Християнський патріотизм передбачає виконання заповіді любові до ближнього, тобто любові до співгромадян своєї країни.
В наші часи можна почути багато різних думок на означену тему. Міркувань про те, хто ми –громадяни землі, чи патріоти неба, і про любов до вітчизни земної та небесної може бути безліч, а висновки вкрай різними, навіть такими, що країну свою захищати не треба, бо для  християнина вбивство – гріх, а боронити свою землю без вбивства неможливо.

Але як вчиняти, коли ворог на порозі твоєму? Молитися і споглядати на руйнування твоєї землі, як на твоїх очах гинуть діти та рідні? Але чого буде варта наша віра без конкретних справ? От деякі думки з цього приводу. Св. праведний Іоан Кронштадтський (1829–1909): «Пам’ятайте, що Вітчизна земна з її Церквою є переддень Вітчизни небесної, тому любіть її гаряче і будьте готові душу свою за неї покласти». Святитель Філарет Московський (1782-1867): «Недбалий громадянин земної вітчизни і небесної недостойний». Це означає, що патріотизм православного християнина має бути дієвим: проявлятися у любові до своєї сім’ї, захисті вітчизни від ворога, праці на благо вітчизни, турботі про облаштування народного життя, зберіганні та розвитку народної культури, національної самосвідомості.
Це почуття, яке робить народ і кожну людину відповдальними за життя країни. Без патріотизму немає такої відповідальності. Хто не думає про свій народ, той не має коренів. Людина без патріотизму, по суті, не має своєї країни. А «людина світу» – це те ж саме, що бездомний чоловік. Згадаймо євангельську притчу про блудного сина. Юнак пішов з дому, а потім повернувся і батько його простив, прийняв з любов’ю. Зазвичай в цій притчі звертають увагу на те, як вчинив батько, який прийняв блудного сина. Але не можна забувати і про те, що син, поблукавши по світу, повернувся додому, тому що для людини неможливо жити без свого роду.

«Мені здається, – сказав свого часу в інтерв’ю газеті «Труд» святійший Патріарх Алексій II, – що почуття любові до власного народу настільки ж природне для людини, як і почуття любові до Бога. Його можна спотворити. І людство протягом своєї історії не раз спотворювало почуття, вкладене Богом. Але воно є. І тут, що дуже важливо, почуття патріотизму ні в якому разі не можна змішувати з почуттям ворожості до інших народів. Патріотизм в цьому сенсі співзвучний Православ’ю. Одна з найголовніших заповідей християнства не роби іншому те, чого ти не хочеш, щоб робили тобі, або як це звучить у православному віровченні словами Серафима Саровського  – спасися сам, стяжай мирний дух, і тисячі навколо тебе спасуться. Те ж саме патріотизм. Не руйнуй у інших, а твори у себе. Тоді й інші будуть ставитися до тебе з повагою. Я думаю, що сьогодні у нас це основне завдання патріотів: творення власної країни».
Слова святих отців, сказаних ними задовго до сучасних подій як ніколи актуальні в наш час, і для будь-якої країни.

Олександр Мартін  

Бобриця: читання Великого канону

23 лютого з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, єпископ Макарівський Іларій, керуючий Макарівським вікаріатством звершив читання першої частини Великого покаянного канону святого Андрія Крітського у Свято-Покровському храмі села Бобриця, Білогородського благочиння Київської єпархії. Його Преосвященству співслужили: благочинний Білогородського благочиння та настоятель храму протоієрей Ростислав Корчак та клірики благочиння. По завершенню владика Іларій звернувся до парафіян зі словом настанови, у якому наголосив на важливості покаяння у нашому житті.
 (За матеріалами сайту УПЦ)

Весна посту

Щорічно у весняний період, коли пробуджується і відновлюється для нового життя природа, православні християни розпочинають Великий піст. Що таке піст і яка в нього мета? А головне, що він може дати сучасним людям, які не вміють і не хочуть себе ні в чому обмежувати і вважають подібні практики пережитками минулого. Напевно однією з найбільш характерних рис нашого часу є його перенасиченість. Потреби людини вже давно перейшли межу необхідного, вийшовши за рамки здорового глузду. Легендарний цар Мідас отримав здатність перетворювати в золото усе до чого торкався, але, зрештою, помер з голоду, бо не міг споживати золотий хліб. Це точний образ грішної і пристрасної душі, яка тоне у сучасному споживчому морі, відчуваючи страшний духовний голод, відчуваючи відразу до всього, бо навіть «золотий батон» не може наситити людину, що втратила почуття міри. Перенасиченість світу зумовлює розумну людину шукати порятунку в необхідній обмеженості. «Усе мені дозволено, та не все корисне. Все мені дозволено, та ніщо не повинно володіти мною», –навчає нас апостол Павло (1 Кор. 6.12).
Окрім того,  сучасну людину сьогодні, як ніколи раніше, накрила ціла лавина непотрібної інформації. Вона оточує нас звідусіль: вдома, в транспорті, на роботі і ми настільки звикли до неї, що елементарна тиша викликає в нас почуття страху.  Таких прикладів безліч. Тому, не лише з духовної, але навіть з цілком прагматичної точки зору, людині, хоча б час від часу, необхідно зупинятися, перепочити, проаналізувати свої вчинки і продумати наступні кроки. Таку зупинку в Православній Церкві ми і називаємо постом.
 Іноді помилково вважають, що піст – це час, коли люди перестають добре їсти, або якимось способом змінюють свій харчовий раціон. Але це лише половина справи. Основна мета посту – розвантажити не тільки шлунок, але й розум, душу від надміру навколишнього світу і звернутися до Бога, переглянути свої стосунки з Ним.
Як має проходити наш піст? Кожна річ має свою зовнішню і внутрішню сторону. Піст – не виняток. Оскільки людина складається з душі і тіла, то й наш піст можна поділити, умовно звичайно, на два типи: зовнішній та внутрішній. Під зовнішнім постом розуміємо обмеження для свого тіла, а під внутрішнім постом –певну внутрішньо-духовну і розумову роботу над собою. Зовнішня сторона посту полягає передовсім у стриманості. Тут ще раз згадуємо про обмеження в їжі – виключається будь-яка їжа тваринного походження, але обмеження стосується також і її кількості, якості і частоти прийому. Перенасититися можна і пісною їжею. Тому головне – стриманість. Також слід згадати і про важливість утримання у період посту від участі у різноманітних розвагах, веселощах. Жодні святкування в час посту віруючими людьми не справляються, а весілля, ювілеї та інші урочистості прийнято переносити на більш доречний час. Особливу увагу слід звернути на інформаційне обмеження. Навряд чи піст пройде корисно для людини, яка ні на мить не розлучається з телевізором, комп’ютером та різними мобільними ґаджетами. Пам’ятаймо, що постити повинен не тільки наш шлунок, але й наш розум. Якщо ж він буде заповнений сторонніми речами, а не молитвою і побожними роздумами, то всі наші зусилля перетворять піст лише на дієту, яка до спасіння душі не матиме жодного стосунку. Піст повинен бути часом не для добрих пісних страв, а для добрих благочестивих справ: милосердя, допомоги ближнім, зміни гріховного способу життя. А це можливо лише за умови дотримання внутрішнього, духовного посту.  Відомий принцип, що «у піст головне не їсти один одного», стосується саме цього аспекту постування. Святі отці нагадують, що справжній піст є віддаленням від зла, приборканням язика, вгамуванням гніву, похотей, припиненням наклепів, брехні.
Одне з частих запитань, яке задають люди: чи існує послаблення посту? Зазвичай з усього існують винятки. Правильний піст повинен приносити користь людині. Якщо спосіб постування має для людини недобрі результати, приносить шкоду для тіла, то його методи та інтенсивність потрібно переглянути. Церква радить визначати міру тілесного посту відповідно до конкретних умов життя людини: особливостей здоров’я, віку, роду занять. Звичайно існують цілі категорії людей, стан яких не дозволяє їм постити так, як постять здорові дорослі люди. Зокрема, це вагітні жінки та матері, які вигодовують дітей, діти до певного віку, літні люди, яким необхідне повноцінне харчування, хворі, люди, які займаються  значною фізично працею чи мають особливі навантаження. Найкращий спосіб знайти адекватну межу свого зовнішнього постування – порада з духівником. Але завжди потрібно пам’ятати, що найкращий контролер – це наша совість, і що ми ведемо мову не  про цілковите звільнення від посту, а лише про певне послаблення в питанні харчування. Що стосується духовного аспекту посту, як то молитви, милостині, участі у святих Таїнствах, у церковних богослужіннях, то вони не лише не можуть бути послаблені, а навпаки, з послабленням тілесного посту повинні посилюватися.
Зрештою, період встановленого Церквою посту можна назвати певним духовним законом, подібним до будь-якого іншого закону природи. Незалежно від того, як сама людина ставиться до цих законів: приймає чи не приймає, розуміє чи не розуміє, вони все одно діють у своїх межах. Піст – це духовна весна, яка несе нам пробудження і духовне відродження, аби до-помогти людині зміцнити душу і тіло. І справа не в тому, що відмовляючись від посту, лю-дина чинить гріх. Мова йде про те, що в такому випадку вона відмовляється від дієвого лікування, відкидає руку допомоги, простягнуту їй Богом!»

Протоієрей
Ростислав Корчак

Благодійна акція

З благословення Блаженнішого Онуфрія, митрополита Київського та всієї України, у період з 10 по 17 лютого у Білогородському благочинні Київської єпархії було проведену благодійну акцію зі збору допомоги мирним жителям Донбасу. До збору допомоги долучилися парафії сіл: Бобриця, Білогородка, Лука, Стоянка, Музичі, Шпитьки, Мрія.
Загалом було зібрано близько двох тон гуманітарного вантажу, серед якого продукти харчування: борошно, крупи, олія, овочі та фрукти, солодощі, м’ясні та рибні консерви, а також дитяче харчування і підгузники.