Свято Покрови Пресвятої Богородиці з любов’ю називають у народі третьою Пречистою, адже цим святкуванням завершується цілий цикл свят, приурочених до прослави Божої Матері. Хоч і виникло це свято у далекій Візантії, але глибоким корінням увійшло в духовність та ментальність нашого народу. Відображення цього знаходимо в типово українських іконах на честь Покрови, у назвах багатьох сіл і селищ України. А також в численних храмах та соборах на честь Покрови Богородиці, котрі з найдавніших часів будувалися на наших землях. Прихильність до образу Божої Матері як Покровительки і Захисниці нашого народу золотою ниткою тягнеться від княжих часів аж по сьогодні. Секрет цієї прихильності полягає в тому, що мова йде не про земну, а про небесну підтримку. А такого заступництва і опіки хоче кожна людина, кожна родина і народ. Тому свято Покрови завжди було і є для нашого народу днем великого вияву любові і вдячності до Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення Її материнської опіки.
Свято Покрови має давню історію. Існує щонайменше декілька версій події, що лягла в основу свята, але всі вони пов’язані з Константинополем та іменами святих Андрія Юродивого та Єпифанія. Початок Х ст. позначений в історії Візантійської імперії численними нападами ворогів. У 910 році під час облоги Константинополя сарацинами городяни зібралися у Влахернській церкві, благаючи заступництва Божої Матері перед лицем неминучої небезпеки. У цьому храмі зберігалися особливі святині, пов’язані з Богородицею, зокрема: частина Її одягу (мафорій) та частина поясу, перенесені сюди з Палестини ще в V ст. Гарячою молитвою перед цими святинями розпочали жителі Константинополя оборону міста. І Вона милостиво відповіла на прохання вірних, і навіть більше – Сама з’явилася у храмі під час Богослужіння, щоб переконати у своєму заступництві. Не всі сподобилися бачити це дивне явління Богородиці у Влахерні, але благодатні наслідки Її опіки відчули всі без винятку. Побачив Божу Матір лише святий Андрій Юродивий, котрий разом зі своїм учнем Єпифанієм отримав честь бути очевидцем чуда, аби засвідчити його перед іншими. Угодник Божий Андрій побачив Пресвяту Діву Марію, котра йшла в повітрі, оточена сонмом святих та ангелів. Наблизившись до вівтаря храму, Пречиста схилила коліна і ревно молилася, а по закінченні молитви зняла зі Своєї голови покривало-омофор і широко розпростерла його над людьми, що були в храмі, захищаючи їх від ворогів видимих та невидимих. Сяйво небесної слави осінило Діву Марію, а омофор в Її руках променився ясніше сонячного проміння. Звертаючись до Свого Сина, Пресвята Діва просила: «Царю Небесний, прийми кожну людину, що молиться Тобі і закликає Моє ім’я на допомогу, щоб ніхто не відійшов не вислуханий і без нічого». Дивне видіння Богородиці тривало якусь мить і зникло, але натомість залишилася благодать Її заступництва і допомоги. Християнський народ Константинополя переміг численних ворогів. З допомогою Богородиці і Її нездоланної Покрови.
Від тієї хустки-покрови і свято дістало свою назву. Покров-омофор став символом турботи і заступництва Пречистої Діви Марії. Український народ, прийнявши православну віру від Візантії, перейняв і традицію святкування Покрови, завжди у хвилини небезпек заручаючись Її допомогою. Храми освячені на честь цього свята відомі принаймні з ХІІ ст. В одній з похвальних пісень Покрови знаходимо слова: «З чинами ангелів, Владичице, з чесними і славними пророками, із верховними апостолами і священномучениками, із архієреями за нас грішних Богу молися, що в Руській землі свято твого Покрову прославляємо».
Часи козаччини в Україні теж невіддільні від шанування Божої Матері Покровительки. До Її заступництва особливо зверталися запорізькі козаки. Перед важливою подією чи справою вони завжди молилися своїй святій Покровительці, а у військові походи неодмінно брали ікону Покрови. В Україні виник навіть особливий іконографічний тип – козацька Покрова, де зображено Божу Матір, яка омофором покриває козацьку старшину, духовенство, народ, що з мольбою звертаються до Неї. У кожному новому січовому таборі запорожці будували Покровську церкву, котру утримували своїм коштом. Подібні храми будували у багатьох селах та слободах Гетьманщини, у центрах паланок та на всіх великих річках.
Покрова настільки шанувалася запорожцями, що на храмове свято вони збиралися до Січі навіть тоді, коли там була епідемія чуми. Віддане шанування Богородиці, і зокрема Її свята Покрови, козаками було зрозумілим. По-перше, Покрова, символізуючи захист християн у їх боротьбі з мусульманським світом, виявилася найбільш близькою для козаків, які головною своєю метою вважали захист православної віри і рідної землі. Крім того, часте перебування у військових походах, постійна небезпека з боку агресивних сусідів спонукали запорожців звертатися по допомогу і заступництво до небесних сил. І Пресвята Богородиця – Заступниця Усердна, завжди була на стороні Правди, допомагалатим воїнам світла і добра, які захищали свою віру, свою домівку, свою Вітчизну.
Сподіваємось і ми на Її всесильну поміч. Може, як і тоді, в той далекий для нас час, так і тепер Цариця Небесна милостиво покриє Своїм омофором стражденний український народ, захищаючи від бід та скорбот, від нападів супротивників, що явно і підступно повстають проти нас. Хто знає, може й тепер, як і у Влахерні за молитвами великої української громади, Божа Матір у сяйві небесної слави зійде видимо до нас, даруючи перемогу, мир і злагоду народу України.
Протоієрей
Ростислав Корчак
