СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Капусняк

Храм, храмові, або престольні, свята в Україні відзначають у кожному населеному пункті у дні церковного свята своєї парафії. Ось і знову, дякувати Богу, ми дожили до нашого престольного свята – Покрови Пресвятої Богородиці. Храмові свята надавали можливість спілкуватися не тільки родичам, що мешкали в одному селі, а й тим, хто жив далеко. Їздили вгости, вшановували батьків. До престольного свята ретельно готувалися, свіжими святковими рушниками прикрашали не тільки церкву, а й кожну оселю. Варили великий обід, щоб вистачило пригостити гостей. Готували різноманітні страви: борщ, капусняк, вареники, налисники, печеню чи душенину з картоплею, голубці, пекли сирні запіканки, пироги з різноманітними начинками.

Моя тітонька Марія в цей день також готувала капусняк, який був для мене самим найсмачнішим.

Щоб приготувати капустняк потрібно:

•0,5 кг свинячої грудинки чи ошийка
•0,5 кг квашеної капусти
•половинка качана свіжої капусти
•0,5 склянки пшона
•1 морквина
•1 цибулина
•2-3 картоплини
•1 корінь пастернаку
•50 г сала, смалець
•5-6 зубчиків часнику
•зелень петрушки чи кропу
•сіль, перець до смаку

Зварити свинячу грудинку чи ошийок, вийняти з юшки, відділити кістки. М’ясо подрібнити і покласти у відвар. Вкинути покришену картоплю, додати добре промите пшоно і варити до напівготовності. Розтопити на сковорідці смалець, додати січену цибулю, терті на тертушці моркву, пастернак, петрушку, припустити (аби ледь підрум’янилось). Покласти в юшку. Дрібно посікти квашену та свіжу капусту. Вкинути у капусняк, добре вимішати, посолити , поперчити до смаку і варити на малому вогні до готовності.

Подавати на стіл, заправив-ши засічкою з сала, часнику, зелені петрушки та кропу. (Рецептом з нами поділилась наша читачка Світлана Ткачук

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Сорокалітні скитання євреїв

Від гори Сінай євреї рушили до Землі Обітованої (Ханаанської). Євреї не один раз нарікали на свою подорож. Господь карав їх за це, але по молитвах Мойсея милував.Коли ж євреї підійшли до межі Обітованої Землі, в пустиню Фаран, то за повелінням Божим послав Мойсей послів оглянути ії. Було обрано дванадцять чоловіків, по одному з кожного коліна. Посланці пройшли усю землю і, оглянувши її, повернулися через сорок днів. Вони знайшли там казкові сади, поля, луги, побачили великі укріплені міста. Також посланці принесли із собою зрізану там виноградну гілку з ґроном ягід, яке було таким великим, що її довелося нести на жердині двом чоловікам.

Та десять чоловіків з дванадцяти посланих (окрім Іісуса Навіна і Халева) бунтували людей: «Народ, що живе в тій землі, великий і сильний. Ми не можемо йти проти нього. Там ми бачили таких велетнів, що ми перед ними не більше, ніж сарана». Тоді євреї підняли крик, нарікаючи на Мойсея й Аарона за те, що вони вивели їх з Єгипту. Іісус Навін і Халев вмовляли народ не поставати проти Господа, бо Сам Господь допоможе заволодіти землею, обіцяною Богом їхнім батькам.Та євреї змовилися побити камінням Мойсея, Аарона, Іісуса Навіна і Халева, поставити нового начальника і повернутися в Єгипет.

Тоді слава Господня у вигляді хмари з’явилася у скінії перед усім народом. І сказав Господь: «До яких пір цей народ буде мене дратувати і не буде вірити мені при всіх знаменнях, які Я йому робив? В цій пустелі, хто нарікав на мене, загине і не увійде в Землю Обітовану, крім Халева та Іісуса Навіна». Мойсей благав Господа простити великий гріх народу, і Бог ради Мойсея простив бунтівний народ, але сказав: «Ви будете зазнавати покарань за гріхи ваші протягом сорока років».

Десятеро посланців, які нагнали страх своїми розповідями, вмить були вражені смертю перед скінією.

ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ ТА СВЯТІ. Ікона Божої Матері «Помічниця в пологах» (день вшанування 3 жовтня)

У всіх своїх життєвих потребах і обставинах віруючі люди звертаються по допомогу до святих Божих угодників чи до чудотворних ікон. Жінки, особливо в період вагітності, найчастіше моляться до Пресвятої Богородиці, яка сама пережила благодатне материнство і без болі породила Христа Спасителя, аби з Її допомогою подарувати світові нове життя.

Молодим жінкам, які планують у перспективі мати власних здорових дітей, або тим, які вже завагітніли, може прийти на допомогу чудотворна ікона Божої Матері, відома під назвою «Помічниця в пологах».

Назва цього святого образу говорить сама за себе. Свята Церква радить вагітним молитися перед цією іконою за щасливі пологи. Особливо часто майбутні матері хвилюються, якщо їхня вагітність має ускладнення або проходить з якимось порушеннями, коли породіллю кладуть до лікарні на збереження або коли не-правильно розміщений плід. У таких випадках треба старанно молитися Пресвятій Богородиці за щасливе закінчення вагітності і благополучну появу на світ дитини. Молитися потрібно й тоді, коли жінку опановують різні невмотивовані страхи та депресія. І відтак, заручившись небесним благословенням, жінці буде легше реалізувати бажання народити здорових дітей.

Зафіксовано багато випадків про те, що породіллям, які молилися перед цією іконою вдалося щасливо народити, навіть попри невтішні медичні прогнози. Більше того, є немало свідчень, коли навіть безплідним жінкам після старанних та слізних молитов перед чудотворною іконою «Помічниця в пологах» було даровано материнство. Тож віруючим людям потрібно завжди надіятися на милість Божу і не впадати у відчай. А Господь Бог по вірі нашій посилає нам. Молитися за тих, хто збирається народжувати, можна і їхнім рідним. Особливо дієвою така молитва буде тоді, коли підкріплюватиметься нашою участю у Богослужінні, сповіддю і Святим Причастям.

 Історія. Існує декілька типів ікон «Помічниця в пологах». Найбільш поширеним є зображення Богоматері з непокритою головою (рідкісний для православ’я випадок), Котра схожа на жінку, що збирається народжувати і обіймає Своїми руками лоно, в якому в повний зріст зображений Богомладенець Ісус, зі складеними хрестоподібно на грудях руками. Чимось цей іконографічний тип нагадує ікону «Знамення».

Відомим цей образ став нещодавно. У 1993 році одна літня парафіянка Свято-Миколаївського собору м. Серпухова (Росія), що приймала в себе вдома Святе Причастя від настоятеля цього храму, передала йому у дар Богородичну ікону. Ця ікона зберігалася у неї впродовж багатьох років панування атеїстичної влади. Ікона потемніла від часу, але на ній можна було чітко по-бачити Пресвяту Богородицю з немовлятком у лоні і напис «Поможеніє родам». Відбувалося це у період Великого посту. Настоятель розмістив святу ікону в храмі, де вона стала оновлюватися, і швидко зробилася знаменитою та популярною серед людей. Списки з цієї ікони розійшлися по всьому світу, допомагаючи багатьом жінкам.

Молитовна традиція. Перед іконою Пресвятої Богородиці «Помічниця в пологах» моляться за щасливі пологи і народження здорових дітей.

АЗИ ПРАВОСЛАВ’Я. Акафіст

Слово «акафіст» у перекладі з грецької означає «гімн, при читанні якого не сидять», буквально «несидален». Першопочатково цим словом називали конкретний твір – особливий хвалебний піснеспів, акафіст до Пресвятої Богородиці «Взбранній Воєводі», котрий тепер виконується у свято Похвали Богородиці в суботу на п’ятому тижні Великого посту. Згодом ця назва стала загальною і поширилася на цілий жанр церковних піснеспівів, що укладалися на прославу Ісуса Христа, Богородиці, святих чи якихось значних церковних подій.

Усі акафісти складаються з особливих двадцяти п’яти пісень: тринадцяти кондаків (коротких молитов) та дванадцяти ікосів (більш розширених), які інколи проспівуються, а інколи прочитуються речитативом та закінчуються розлогою молитвою. У цих текстах розкривається зміст свята чи головні події з життя святих. Ікоси закінчуються співом «Радуйся…», а кондаки
«Алілуя…»

Читаються акафісти як в храмі (як частина спеціальних відправ чи молебнів), так і вдома, будучи приєднаними до ранкового чи вечірнього молитовного правила. Акафісти на честь святих читаються у день їх пам’яті.

Встановити достовірно творця першого акафісту тепер надзвичайно складно. Зазвичай його приписують відомому гімнотворцю Роману Солодкоспівцю (VI ст.). Але інші акафісти, які наслідували перший, почали з’являтися значно пізніше, десь на схилі Візантійської імперії в XIII–XIV ст. На даний час існує неймовірна кількість акафістів (близько 2 тис.), складених на честь Спасителя, Богоматері чи святих різними авторами і в різний час. Втім, використовувати можна лише ті, які отримали офіційне церковне благословення і відповідають духу та основам віровчення Православної Церкви. Використовувати «аматорські» акафісти не слід.

Популярність акафістів серед віруючих людей дуже велика. Це можна пояснити тим, що вони написані зрозумілою і більш простою мовою, ніж інші богослужіння, легко запам’ятовуються та не вимагають від людини значних інтелектуальних зусиль для свого сприйняття. Натомість богослужіння добового кола у цьому плані набагато складніші і тому не так популярні. Але, як висловився відомий літургіст і богослов архімандрит Кіпріан (Керн), «народну популярність акафістів та молебнів можна пояснити тільки послабленням інтересу до Літургії та інших уставних богослужінь». Звичайно читання акафістів приносить багато духовної користі, але вони можуть бути лише додатком, а не заміною повноцінного літургійного життя православного християнина. Акафісти не можуть бути прочитані замість відвідування храмових богослужінь, замість участі в таїнствах чи інших священнодійствах. Максимальну користь вони принесуть нам тоді, коли будуть доповнювати собою центр богослужбового кола та серцевину нашого життя у Христі – Пресвяту Євхаристію.

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ. Чому Православна церква вважається істинною Церквою і в чому відмінність від Неї інших конфесій?

Сучасну людину, яка знаходиться в духовному вакуумі і постійно шукає «свої шляхи» до Бога, цікавить і хвилює багато запитань. Що таке Церква, хто її заснував і де вона знаходиться?Чому так багато конфесій? Чому кожна з конфесій претендує на істину в останній інстанції? З іншого боку, від деяких (якби не сказати багатьох) віруючих можна почути: та яка різниця, до якої церкви ти ходиш, Бог один. Давайте спробуємо розібратися в цій антиномії.

«Збудую Церкву Мою і ворота пекла не подолають її» (Мф. 16.18). Ці пророчі слова Засновника Церкви Господа Ісуса Христа всім нам добре відомі. Відразу ж звернемо увагу, що Христос сказав «збудую Церкву...», а не «церкви». І це підтверджує й апостол Павло: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Єф. 4.5-6). Отже, Церква дійсно ОДНА, яку ми і сповідуємо це в Символі віри, кажучи: «Вірую во єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву». Цебто ми віримо, що Церква, в повному розумінні цього слова, може бути тільки одна – Христова.

Слово «церква» походить від грец. «кіріє ікон» – «дім Господній». Але що таке церква? У сучасній мові є декілька понять. По-перше, церква асоціюється з храмом, спорудою чи місцем, де вірні збираються на спільну молитву, де звершуються Таїнства та обряди. По-друге, з точки зору сучасної людини – це громадська організація, яка має своє керівництво (патріархів, митрополитів, єпископів, священиків), членів (вірних) та власність (храми та монастирі) і т. д. Але всі ці поняття неповні і однобокі. Церква, як каже нам Біблія, заснована на Крові Христа (Діян. 20.28); Глава Церкви – Сам Христос (Кол. 1.18; Єф. 1.22; 5, 23); вона є стовп і утвердження істини (1 Тим. 3, 15) і, що найголовніше, – Церква є Тіло Христове (Кол. 1.24; Єф. 1.23). Христос – Боголюдина, Він «учора і сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13.8). У Христі поєдналися дві природи – Божа і людська. Він воплотився від «Духа Святого і Марії Діви істав Чоловіком» (Символ Віри). Що у Христі людського? Він в усьому подібний до нас, окрім гріха. А що Божественного? Він є Бог, Предвічний Син Божий. Тобто, Христос – це Бог, який явився у плоті (1 Тим. 3,16). Так і Церква, яка є Тілом Христовим, водночас має Божественну
і людську природу. Ознаки людської природи Церкви ми вже окреслили (керівництво, члени, власність). А Божественна природа Церква виражена в Символі Віри, згідно з яким Церква – єдина, Свята, Соборна і Апостольська. Пілат запитав Христа: «Що є істина?» (Ін.18, 38), але
істина – це не «що», а «Хто». Сам Господь каже про Себе: «Я є Дорога, Істина і Життя» (Ін.14, 6). Оскільки Христос є Істина, а Церква є Тілом Христовим, то вона є теж Істинною Церквою, і повинна бути одна, як одним є тіло єдиної Боголюдини. Церков не може бути багато, як не може бути багато Ісусів Христів. Ця єдина Церква і є скарбницею повноти Божої правди і благодаті. Істина перебуває в Церкві не на 50 чи 90 відсотків, а на всі 100, і якщо цього немає, то це – не Церква. (Продовження в наступному номері)

ПРИТЧІ. Подібність

У швидкісному японському поїзді їхав християнський місіонер і читав молитви з молитвослова. Від несподіваного поштовху з книжки на підлогу випала іконка Божої Матері. Поруч сидів маленький хлопчик. Він нахилився і підняв іконку. Але, перш ніж віддати, з дитячою цікавістю роздивився її:
- Хто ця гарна жінка? – запитав хлопчик.
- Це, це... моя мама, – на мить задумавшись, відповів місіонер.
Хлопчик уважно подивився на нього, тоді знову на іконку і промовив:
- Ти на неї зовсім не подібний.
- Це правда, – усміхнувся місіонер, – але хочу тобі сказати, що все своє життя я старався хоч трішки стати подібним на Неї.
А на кого хочемо бути подібні ми? Чи розпізнаємо ми в собі риси нашого Небесного Отця і Пречистої Матері? Чи є ми їхніми достойними дітьми?

НАШЕ БЛАГОЧИННЯ. Наші на Соловках: враження паломника

Соловецький Спасо-Преображенський чоловічий монастир, в якому мені довелося побувати двічі, знаходиться майже на краю світу – в Архангельській області на півночі Росії на Карельському архіпелазі в оточенні Білого моря.

Добиратися сюди непросто, з наших місць приблизно 35 годин, але воно того варте...

Перше чернече поселення засноване тут Германом та Саватієм ще в 1429 році, а сам монастир – в 1436 році ченцями Зосимом і Германом, мощі яких донині покояться в цих місцях.

Розквіт обителі, який пов’язують з ім’ям ігумена монастирського собору Филипа, припав на XVI століття, коли завдяки зразковій господарській діяльності, благодійним вкладам меценатів та царя було покладено багато сил на благоустрій та будівництво двох великих храмів: на честь Успіння Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього.

Тут же, на Анзерському острові, шанують ім’я преподобного Єлеазара – засновника Свято-Троїцького Анзерського скиту, що передбачив ченцеві Микиті Мініну (згодом Нікону), який подвизався в Скиті з 1635 року, його Патріарше майбутнє, а царю Михайлу Федоровичу – народження царевича Олексія. У 1757 році були знайдені нетлінні мощі св. Єлеазара, але з часом втрачені, і наразі їх місцезнаходження невідомо.

Чернече життя на островах тихе та смиренне. Краса природи, спокій та Божа Благодать.

Але Соловки сьогодні – це ще й людська пам’ять про тисячі поневолених та замордованих, територія невтамованого горя та безмежного суму, вкраденого майбутнього та невиправданих страждань неугодних царському, а згодом і більшовицькому режимам. Здається, тиша тут особлива – зі стогоном людським. І хоча епоха трагедій далеко позаду, але таке незабувається,
час тут немовби зупинився. Глибокий смуток є частиною повітря та самого життя, а тиша –шанобливою даниною душам невинно загиблих. Саме це я назвав би відмінністю соловецьких духовних традицій від решти святих місць. Тут неможливо думати про щось буденне та інше, окрім молитви. Така атмосфера.

Звісно, що будь-яка історія впливає на свідомість людини, але найбільші враження за п’ять днів мого перебування в Соловецькому монастирі я отримав саме від служб.

Якось під час Літургії до мене несподівано звернувся чернець з проханням прочитати молитви. Це було досить незвично, але я взяв в руки молитовник і став читати уважно, неспішно та виразно, до свого багаторічного досвіду відповідно, але на мій подив він подав знак руками: ні, не так – тихіше, смиренніше, будь ласка…

Так само, як на Афоні деякі монастирі, ця обитель не є відкритою для сторонніх, ченці відгороджені від суєти сучасного світу. Зима тут сувора, а умови життя прості. Ігумен Голгофо-Розп’ятського скиту о. Євлогій, з яким довелося познайомилися на Афоні, є його настоятелем з 90-х років минулого століття. І хоча від нього залежить життя всього скиту, виглядає він скромною, смиренною людиною та справжнім батьком кожному насельникові, з якими щодня окремо веде душевні бесіди. Живе він доволі скромно: маленька хатинка посеред лісу, тапчан, молитовний куток з образами, пічка – нічого зайвого.

З історії відомо, що певний час монастир, як фортеця був опором новітнім реформам Патріарха Нікона, тому від старообрядництва тут залишилися деякі речі та традиції, як, скажімо, молитовні співи по гачкам замість нот, що ведуть своє походження від раннього Візантійського церковного співу.

З 1992 р. монастир відроджується. Відновилися давні традиції, заново споруджені поклонні хрести, а сам Соловецький історико-культурний комплекс включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Навігація до Соловків припиняється наприкінці вересня. Природа навкруги завмирає, але це ніяк не впливає на життя монастиря, соборів, скитів. Все рухається своєю чередою…

Зі слів С. Єгорова записано О. Мартіним  

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО. Світлосяйна і непереможна Покрова

Свято Покрови Пресвятої Богородиці з любов’ю називають у народі третьою Пречистою, адже цим святкуванням завершується цілий цикл свят, приурочених до прослави Божої Матері. Хоч і виникло це свято у далекій Візантії, але глибоким корінням увійшло в духовність та ментальність нашого народу. Відображення цього знаходимо в типово українських іконах на честь Покрови, у назвах багатьох сіл і селищ України. А також в численних храмах та соборах на честь Покрови Богородиці, котрі з найдавніших часів будувалися на наших землях. Прихильність до образу Божої Матері як Покровительки і Захисниці нашого народу золотою ниткою тягнеться від княжих часів аж по сьогодні. Секрет цієї прихильності полягає в тому, що мова йде не про земну, а про небесну підтримку. А такого заступництва і опіки хоче кожна людина, кожна родина і народ. Тому свято Покрови завжди було і є для нашого народу днем великого вияву любові і вдячності до Пресвятої Богородиці та днем радісної прослави і звеличення Її материнської опіки.

Свято Покрови має давню історію. Існує щонайменше декілька версій події, що лягла в основу свята, але всі вони пов’язані з Константинополем та іменами святих Андрія Юродивого та Єпифанія. Початок Х ст. позначений в історії Візантійської імперії численними нападами ворогів. У 910 році під час облоги Константинополя сарацинами городяни зібралися у Влахернській церкві, благаючи заступництва Божої Матері перед лицем неминучої небезпеки. У цьому храмі зберігалися особливі святині, пов’язані з Богородицею, зокрема: частина Її одягу (мафорій) та частина поясу, перенесені сюди з Палестини ще в V ст. Гарячою молитвою перед цими святинями розпочали жителі Константинополя оборону міста. І Вона милостиво відповіла на прохання вірних, і навіть більше – Сама з’явилася у храмі під час Богослужіння, щоб переконати у своєму заступництві. Не всі сподобилися бачити це дивне явління Богородиці у Влахерні, але благодатні наслідки Її опіки відчули всі без винятку. Побачив Божу Матір лише святий Андрій Юродивий, котрий разом зі своїм учнем Єпифанієм отримав честь бути очевидцем чуда, аби засвідчити його перед іншими. Угодник Божий Андрій побачив Пресвяту Діву Марію, котра йшла в повітрі, оточена сонмом святих та ангелів. Наблизившись до вівтаря храму, Пречиста схилила коліна і ревно молилася, а по закінченні молитви зняла зі Своєї голови покривало-омофор і широко розпростерла його над людьми, що були в храмі, захищаючи їх від ворогів видимих та невидимих. Сяйво небесної слави осінило Діву Марію, а омофор в Її руках променився ясніше сонячного проміння. Звертаючись до Свого Сина, Пресвята Діва просила: «Царю Небесний, прийми кожну людину, що молиться Тобі і закликає Моє ім’я на допомогу, щоб ніхто не відійшов не вислуханий і без нічого». Дивне видіння Богородиці тривало якусь мить і зникло, але натомість залишилася благодать Її заступництва і допомоги. Християнський народ Константинополя переміг численних ворогів. З допомогою Богородиці і Її нездоланної Покрови.

Від тієї хустки-покрови і свято дістало свою назву. Покров-омофор став символом турботи і заступництва Пречистої Діви Марії. Український народ, прийнявши православну віру від Візантії, перейняв і традицію святкування Покрови, завжди у хвилини небезпек заручаючись Її допомогою. Храми освячені на честь цього свята відомі принаймні з ХІІ ст. В одній з похвальних пісень Покрови знаходимо слова: «З чинами ангелів, Владичице, з чесними і славними пророками, із верховними апостолами і священномучениками, із архієреями за нас грішних Богу молися, що в Руській землі свято твого Покрову прославляємо».

Часи козаччини в Україні теж невіддільні від шанування Божої Матері Покровительки. До Її заступництва особливо зверталися запорізькі козаки. Перед важливою подією чи справою вони завжди молилися своїй святій Покровительці, а у військові походи неодмінно брали ікону Покрови. В Україні виник навіть особливий іконографічний тип – козацька Покрова, де зображено Божу Матір, яка омофором покриває козацьку старшину, духовенство, народ, що з мольбою звертаються до Неї. У кожному новому січовому таборі запорожці будували Покровську церкву, котру утримували своїм коштом. Подібні храми будували у багатьох селах та слободах Гетьманщини, у центрах паланок та на всіх великих річках.

Покрова настільки шанувалася запорожцями, що на храмове свято вони збиралися до Січі навіть тоді, коли там була епідемія чуми. Віддане шанування Богородиці, і зокрема Її свята Покрови, козаками було зрозумілим. По-перше, Покрова, символізуючи захист християн у їх боротьбі з мусульманським світом, виявилася найбільш близькою для козаків, які головною своєю метою вважали захист православної віри і рідної землі. Крім того, часте перебування у військових походах, постійна небезпека з боку агресивних сусідів спонукали запорожців звертатися по допомогу і заступництво до небесних сил. І Пресвята Богородиця – Заступниця Усердна, завжди була на стороні Правди, допомагалатим воїнам світла і добра, які захищали свою віру, свою домівку, свою Вітчизну.

Сподіваємось і ми на Її всесильну поміч. Може, як і тоді, в той далекий для нас час, так і тепер Цариця Небесна милостиво покриє Своїм омофором стражденний український народ, захищаючи від бід та скорбот, від нападів супротивників, що явно і підступно повстають проти нас. Хто знає, може й тепер, як і у Влахерні за молитвами великої української громади, Божа Матір у сяйві небесної слави зійде видимо до нас, даруючи перемогу, мир і злагоду народу України.

Протоієрей
Ростислав Корчак

ПОДІЇ. Архіпастирські служіння

У вересні Його Високопреосвященство Високопреосвященнійший Іларій, архієпископ Макарівський, вікарій Київської митрополії тричі відвідав Білогородське благочиння.

19 вересня на свято Спомину чуда Архистратига Божого Михайла, що в Хонех, Його Високопреосвященство спільно з духовенством благочиння відслужив Божественну літургію у Свято-Михайлівському храмі с. Музичі (настоятель протоієрей Михайло Прокопишин).

20 вересня напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці архієпископ Іларій молився за Всенощним бдінням у Різдва-Богородичному храмі с. Гореничі (настоятель протоієрей Анатолій Оверковський).

26 вересня у переддень свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього владика очолив Божественну літургію у Свято-Покровському храмі с. Шпитьки з нагоди 20-ліття ієрейської хіротонії настоятеля храму протоієрея Андрія Кобильчука. Архієпископ Іларій привітав отця Андрія зі знаменною датою і за старанні труди на ниві Христовій вручив йому від імені Предстоятеля УПЦ Блаженнішого митрополита Онуфрія високу церковну нагороду – орден святителя Димитрія, митрополита Ростовського.