Здавалося б, це питання зайве, адже давно відомо, що хреститель Русі, князь Володимир у 988 році прийняв християнство від Візантії, у його східному, православному вигляді. Потім, претендуючи на нашу історію і духовну спадщину, деякі конфесії поширюють твердження, ніби то Русь прийняла якесь неозначене християнство, бо в той час серед європейських християн не було конфесійного поділу, а була одна «Християнська Церква», говорячи про церкви «київської традиції».
Очевидно, що така думка не цілком вірна і скоріше спекульована, аніж обґрунтована на історичній дійсності.
Справді, у Х ст., часі хрещення Русі, зберігалася формальна єдність західних і східних християн, принаймні на європейському континенті. Великий і остаточний поділ християнства на Східне і Західне, або на православне і католицьке, завершився у 1054 році. Проте, це не означає, що до цього Православна і Католицька Церкви були абсолютно тотожними і між ними не було ніяких розбіжностей. Серйозні розходження між православними і католиками
почалися вже від 680 року, від Шостого Вселенського Собору, канонів і постанов якого Рим-ський Папа не прийняв.
У VII-VIII ст. на Заході (Іспанія, Галія) поширюється аріанська єресь, засуджена Першим Вселенським Собором ще у 325 році. Аби протистояти цій єресі Західна Церква
скликає свій місцевий собор у Толедо (589 р.), де самочинно, без згоди Східної Церкви вносить зміни до Символу Віри. Це так зване філіокве, наука про те, що Дух Святий походить не лише від Отця, але і від Сина. Ця догматична, або ж віровизначальна помилка, прийнята Заходом, суперечила науці Святого Письма і постановам Давньої Церкви. Саме філіокве вводити розкол в Єдину Церкву не в площині життя, дисципліни чи благополуччя, а почало вбивати клин поділу між Сходом і Заходом в царині догми. А природа догматів (основ віри) є така, що порушувати чи змінювати їх не можна.
Отже, вже тоді у VI-VII століттях маємо виразний поділ європейського християнства на Східне і Західне, тобто грецьке і латинське. Вже від того часу між двома гілками християнства виникають не тільки суперечки, але й взаємні прокляття та відлучення (анафеми).
Найбільш виразно проявилося це якраз напередодні хрещення Русі, при царгородському патріархові Росії Фотії. Фотій, коли ввійшов у конфлікт з Римом (у справі філіокве та деяких інших речей), то скликав Собор (867 р.), на якому всі східні патріархи засудили Рим за те, що він порушив Символ Віри, який мав бути непорушним, і тим довів християнство до поділу.
Звичайно, можна припустити думку, що Русь в ці суперечки не виникала і справа Фотія її не стосувалася. Але це не так. Русь була добре обізнана, що діялося в християнському і політичному світі Сходу і Заходу. Попри деякі контакти з Римом (дипломатичні), Русь зробила цілком свідомий вибір в сторону Сходу – Візан-тії. Цей вибір був селективний вибір, вибір вільний, не продиктований жодним тиском зі сторони Константинополя. І хоча князі Ольга та Володимир мали стосунки із Заходом, про-те відносно віри їхній вибір залишався однозначним – це був вибір на користь грецької або православної віри. І самих князів, і народ Русі хрестило грецьке духовенство.
Ще один промовистий факт: патріарха Фотія Православна Церква вважає святим, і хоч офіційне хрещення Русі відбулося через 120 років після смерті Фотія, у нашому давньому збірнику, який називається Уставом св. Володимира, сказано, що Володимир прийняв віру Фотія. Отже, виходить, що про Фотія, як і про його суперечку з Римом, на Русі добре знали, як знали також і про те, яку віру треба приймати.
Добре розуміли в той час різницю двох Церков і католики, практикуючи звичайно цю різницю на свою користь. Вже тоді був такий стан, коли латиняни допускали перехрещування православних, а, отже, приймали православну Церкву не як частину Єдиної Церкви, не як рівну собі, а як «схизматичну», тобто розкольницьку, неправильну. Наприклад, Польща офіційно християнізувалася 966 році, проте там і до того часу було багато православних, яких просвітили учні святих Кирила і Мефодія. Коли ж до Польщі прийшли латинські місіонери з Німеччини, то вони, навертаючи поляків до католицизму, перехрещували навіть православних. Жертвою такої «місії» був перший князь Польщі – Мешко І.
Так, на момент хрещення Русі св. князем Володимиром був вже яскраво виражений поділ європейського християнства на православне і католицьке. Русь прийняла християнство Східного, православного зразку, найбільш точного і неушкодженого. Як сказано в Чині Торжества Православ’я: «Ця віра апостольська, ця віра батьківська, ця віра православна, ця віра вселену утвердила».
За матеріалами книги Fr. S. Jarmus INTO WHAT FAITH WAS RUS’ BAPTIZED?
