Ставши правителем Київської держави, Володимир старанно підтримує язичницькі культури та вдається нестриманій розпусті. У його жилах заграла кров батька-завойовника і він береться за стрімке розширення своїх володінь. Тепер вони пролягають від Карпат до Балтійського моря, від Волги і до Кавказу. При ньому Київська держава стає найбільшою в Європі. Однак, як каже апостол: «Коли примножувався гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5.20). Промислом Божим було приготовлено ідолопоклонника, розпутника і загарбника до зовсім інших справ, більш важливих і значущих.
На той час язичництво вже вичерпало себе і стало величезним гальмом у спілкуванні Володимира із сусідами – європейськими державами, які були вже християнські. Князь почав шукати вирішення релігійних питань. Його ретельне дослідження різних вір свідчить, що це був не суто дипломатичний хід, продиктова ний якоюсь політичною доцільністю, а що це була потреба його власної душі. Володимир знав про східне християнство, яке репрезентувала Візантія. Посли, відправлені ним у Константинопіль, щиро зізналися князю, що після відвідин богослужіння у храмі св. Софії вони не знали, де стоять, – на небі чи на землі. І пригадалося те, чому його вчила у дитинстві покійна бабця – княгиня Ольга.Прихилилося серце князя до православ’я, став шукати він принагідного моменту для хрещення. І Господь послав йому таку нагоду. Двом імператорам-братам, які були соправителями Візантійської імперії, став загрожувати узурпатор, воєночальник Варда Фока, тож вони попросили військової допомоги у Володимира. Володимир погодився, але попросив за це у імператорів руки принцеси Анни. Спершу пообіцявши, імператори не дотрималися свого слова, хоч військова допомога від Володимира прибула вчасно. Мотив відмови полягав у тому, що не може християнка вийти заміж за язичника. Наслідком цього стало захоплення русичами візантійської колонії у Криму, міста Херсонеса, після чого настало порозуміння з імператорами, хрещення Володимира і його одруження.
Хрещення змінило Володимира. Благодать Божа торкнулася його душі. Повернувшись до Києва, він вирішує охрестити увесь народ. Спершу були скинуті у Дніпро ідоли, а княжі дружинники просили людей прийти на хрещення. Люди погоджувалися, кажучи: «Коли б нова віра не була добра, то князь і бояри не прийняли б її». А потім наступив день хрещення киян. Це відбулося 1 серпня 988 року. Священне дійство творилося у водах Дніпра. Великий князь Київський Володимир стояв на березні і радісно молився: «Боже великий, благослови своїх дітей».
Після хрещення киян християнство швидко поширилося по всій Русі. Сам князь почав дбати про підготовку нових священиків та про спорудження величних храмів, давши цим самим приклад для своїх нащадків. Мандрівник з Німеччини, Дітмар, зафіксував у своїх спогадах, що в 1018 році, лише в Києві налічувалося близько 400 церков. І це впродовж лише 30 літ офіційної християнизації.
Сам Володимир дуже любив богослужіння, часто відвідував храм. За цей час він дуже змі-нився, став привітним до всіх і лагідним, піклувався про хворих і немічних, щедро роздавав їжу і одяг, десяту частину своїх прибутків князь віддавав церкві. Народ настільки любив великого князя, що називав його «красним сонечком».
На схилі літ життя князя Володимира було затьмарене непокорою синів Святослава і Ярослава. У 1015 році, збираючись втихомирити бунтівників, великий князь несподівано помер. Це сталося рівно 1000 років тому. З великою пошаною бояри і народ київський поховали улюбленого князя у збудованій ним Десятинній церкві, поруч з дружиною Анною.
У 1240 році св. мощі Володимира опинилися під руїнами Десятинної церкви і лише 1635 року були заново відкриті митрополитом Петром Могилою. Спочатку їх поклали у церкві Спаса на Берестові, а за рік перенесли у Свято-Успенський собор Києво-Печерської Лаври.
