Християнство прийшло на Русь язичницьку і відтіснило слов’янське багатобожжя. Проте язичницькі традиції, які панували віками, зникли не так просто. Водночас деякі народні звичаї набирали нового змісту і поступово приходили у відповідність до християнських норм.
Так було і при встановленні свята Предтечі Господнього Іоана. Потрібно було викорінити в народі поганську традицію, пов’язану з розбещеністю, ворожінням і поклонінням стихіям природи. Усі дохристиянські марновірства, які прийшли з глибини століть, особливо виявилися наприкінці червня на початку липня. Саме тоді наші предки-язичники святкували Купала. Купала вважався богом плодів земних, чи то третім, чи то п’ятим за значущістю після Перуна. На початку жнив цьому ідолу при-носили жертви. Тоді на полях запалювали багаття, а хлопці та дівчата, увінчані квітами, танцювали біля вогню і скакали через нього. Закінчува-лися ці «забави» ворожінням, купанням голяка та відвертою розпустою.
В наш вік «толерантності та гуманізму» відбувся новий сплеск найнижчих, до елементарного простих вірувань, які не потребують ні розуму, ні знань. Причин тому багато, але головна з них – духовна безхребетність та бажання насолод.
У ЗМІ в ці дні практично не згадують про свято Іоана Хрестителя, а наперебій голосять лише про Івана Купала, з описом ворожильних практик, характеристикою дванадцяти трав для вінків, технологіями виготовлення оберегів та текстами замовлянь. Мета одна – зробити з православного свята, дня пам’яті та молитов, бісівське зборище та чергове святкування похоті.
Ще раз наголошуємо: свята Івана Купала не існує. Є православне свято – народження Іоана Хрестителя і язичницьке – Купала. Віруючій людині слід пам’ятати, що нескінченні нама-гання лукавого надати іншого значення цьому дню, ображають того, хто колись зворушив серця людей проповіддю про покаяння і своїм полум’яним закликом приготував шлях Самому Богу.
