ПОДІЇ. Собор славних апостолів

13 липня, з благословіння Блаженнішого Онуфрія, митрополита Київського та всієї України, у селі Білогородка, Київської єпархії, Києво-Святошинського району молитовно відзначили Собор славних і всехвальних 12-ти апостолів (в пам’ять про історичний храм, що був побудований тут за часів Київської Русі), а також початок хресної ходи із чудотворною іконою Божої Матері «Призри на смирення», що його кожного року організовує столичний Свято-Введенський монастир.

Святкове богослужіння очолив Високопреосвященнійший Миколай, архієпископ Білогородський, вікарій Київської митрополії у співслужінні Преосвященнійших: Іларія, єпископа Макарівського, та Даміана, єпископа Фастівського, вікаріїв Київської митрополії, а також духовенства Київської та сусідніх єпархій.

На свято прибули сотні паломників з різних куточків України, аби взяти участь у традиційній хресній ході з чудотворною іконою, яка має завершитися у Ризо-Положенському скиту с. Томашівка Фастівського району.

Звертаючись до гостей свята та учасників пішої прощі, Преосвященнійший Іларій сказав, що Пресвята Богородиця, яку ми нині вшановуємо у її Чудотворній іконі «Призри на смирення», недарма називається нами «Взбранною Воєводою», тобто «Верховною Воєначальницею», адже вона мобілізує і веде нас на справжню війну. Але не на війну проти плоті і крові, а на битву проти злобних духів піднебесних, проти гріхів і пристрастей, які поборюють нас, проти того зла, яке є в кожній людині. І хто хоче перемогти це зло, хто хоче бути переможцем власної немочі і слабкості, той повинен закликати на допомогу Царицю Небесну, Непереможну Воєначальницю і рятівницю роду людського. Також владика побажав Божої допомоги усім паломникам і передав благословіння Його Блаженства, Блаженнішого митрополита Онуфрія.

СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Карась начинений

Святом славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла закінчується Петрівка – піст, що тривав упродовж кількох тижнів. У православному календарі це свято посідає важливе місце. До церкви йшли у святковому вбранні, прибирали господу. Готували багато різноманітних страв: варили борщ, вареники, запікали рибу, і зазвичай було багато страв з сиру: сирники, запіканки, обов’язково пекли сирні мандрики. Мандриками розговлялися після повернення з церкви; роздавали їх дітям, які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів; наділяли пастухів і підпасків. Вірили, що з’їдена на Петра мандрика рятуватиме людину від лихоман ки потягом року.
 
Для приготування карасів потрібно:

• Карасі середнього розміру – 3 шт.
• Цибуля – 3 шт.
• Сушені гриби – 100 г
• Борошно – 1 ст. ложка
• Цукор – ¹ склянки
• Вершкове масло або смалець
• Сіль – за смаком

Для підливи:
• 1 цибулина
• 1 ложка борошна
• 2–3 ст. ложки сметани
• Кип’ячена вода, сіль, перець, лавровий лист

Добре вичищені й вимочені карасі середнього розміру промокнути рушничком, натерти зсередини і ззовні сіллю, начинити і скласти у злегка змащену сметаною сковороду. Для начинки покришену цибулю вимочити у воді, посолити, підсмажити на маслі або смальці до прозорості. Додати проварені й посічені сушені гриби. Зняти з вогню, всипати борошно, гарно вимішуючи, щоб не було грудок.

Зробити підливу: підсмажити на маслі дрібно порізану цибулю, додати ложку пшеничного борошна, зняти з вогню, перемішуючи. Коли маса трохи охолоне, влити теплу кип’ячену воду, покласти сметану й поставити на вогонь. Щойно закипить, слід посолити й поперчити до смаку, додати лавровий лист і залити підливою рибу так, щоб бочок її трохи виглядав із рідини. Поставити в духовку, доки підлива не стане густою і не зменшиться приблизно вполовину. Карасі можна подавати з відвареною молодою картоплею.

  

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Інші чудеса

Одного разу євреї прийшли в таке місце, де вода була гірка. Вони не могли пити її і
нарікали на Мойсея. Господь вказав Мойсею на дерево і як тільки він поклав дерево у воду, вода стала солодкою. Це дерево, що зняло гіркоту від води, було прообразом хресного Дерева Христового, що забирає гіркоту життя – гріх.

Коли у євреїв закінчився увесь хліб, взятий з Єгипту, Господь послав їм хліб з неба – манну. Вона була схожа на білі малесенькі крупинки чи на дрібний град, і мала смак хліба з медом.

Назва манна цей хліб отримав тому, що коли євреї побачили його вперше, то запитували один-одного: «мангу» (що це?). Мойсей відповів: «Це хліб, який Господь дав вам для їжі».

Євреї і назвали хліб манною. Манна вкривала вранці землю довкола єврейського табору протягом усієї їхньої подорожі щодня, крім суботи. А коли євреї в пустині прийшли на місце, назване Рефідім, де зовсім не було води, то знову почали нарікати на Мойсея. За велінням Божим Мойсей ударив жезлом по кам’яній скелі і з неї потекла вода.

Манна в пустині і вода, що потекла зі скелі, врятувавши ізраїльтян від смерті, є прообразом істинних для нас їжі і води, тобто Тіла і Крові Христових, які дає нам Господь на Святому Причасті і які спасають нас від вічної смерті.

ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ ТА СВЯТІ. Рівноапостольний вел. князь Володимир (день вшанування 28 липня)

У життєписі княгині Ольги сказано, що разом з нею у Кон  стан  тинополі хрестилася їх родина і челядь. Серед цієї челя  ді буда дочка древлянського князя Мала, яку звали Малуша. Хоч вона і прийняла християнську віру разом з усіма, проте в душі залишалася ключницею.  Саме цим вона і сподобалась князю Святославу, який залишався язичником і всупереч матері, княгині Ольги, одружився з Малушею. Розгнівана княгиня відправила свою невістку-ключницю у далеке село неподалік Плескова (майбутнього Пскова). Саме там (бл. 960 року) народився хлопчик, якого назвали слов’янським іменем Володимир, що означає – володар світу. У його батька Святослава було троє синів, Володимир – найменший. Попри незначне становище його матері, княгиня Ольга полюбила онука. Вони часто зустрічалися і стара княгиня розповідала йому євангельські історії. Мине чимало часу, поки ці зернята, посіяні в юну душу Володимира, принесуть плоди. А тим часом князь Святослав, збираючись у черговий військовий похід, розділив свої володіння між трьома синами. Київ мав успадкувати старший – Ярополк, середньому Олегу дісталися землі Іскоростеня, а Володимир отримав Новгород. В скорому часі, після трагічної загибелі кн. Святослава між братами спалахнула братовбивча війна. Її наслідком стали дві смерті: Олега і Ярополка, а Володимир піднявся на великокнязівський престол.

Ставши правителем Київської держави, Володимир старанно підтримує язичницькі культури та вдається нестриманій розпусті. У його жилах заграла кров батька-завойовника і він береться за стрімке розширення своїх володінь. Тепер вони пролягають від Карпат до Балтійського моря, від Волги і до Кавказу. При ньому Київська держава стає найбільшою в Європі. Однак, як каже апостол: «Коли примножувався гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5.20). Промислом Божим було приготовлено ідолопоклонника, розпутника і загарбника до зовсім інших справ, більш важливих і значущих.

На той час язичництво вже вичерпало себе і стало величезним гальмом у спілкуванні Володимира із сусідами – європейськими державами, які були вже християнські. Князь почав шукати вирішення релігійних питань. Його ретельне дослідження різних вір свідчить, що це був не суто дипломатичний хід, продиктова  ний якоюсь політичною доцільністю, а що це була потреба його власної душі. Володимир знав про східне християнство, яке репрезентувала Візантія. Посли, відправлені ним у Константинопіль, щиро зізналися князю, що після відвідин богослужіння у храмі св. Софії вони не знали, де стоять, –  на небі чи на землі. І пригадалося те, чому його вчила у дитинстві покійна бабця – княгиня Ольга.Прихилилося серце князя до православ’я, став шукати він принагідного моменту для хрещення. І Господь послав йому таку нагоду. Двом імператорам-братам, які були соправителями Візантійської імперії, став загрожувати узурпатор, воєночальник Варда Фока, тож вони попросили військової допомоги у Володимира. Володимир погодився, але попросив за це у імператорів руки принцеси Анни. Спершу пообіцявши, імператори не дотрималися свого слова, хоч військова допомога від Володимира прибула вчасно. Мотив відмови полягав у тому, що не може християнка вийти заміж за язичника. Наслідком цього стало захоплення русичами візантійської колонії у Криму, міста Херсонеса, після чого настало порозуміння з імператорами, хрещення Володимира і його одруження.

Хрещення змінило Володимира. Благодать Божа торкнулася його душі. Повернувшись до Києва, він вирішує охрестити увесь народ. Спершу були скинуті у Дніпро ідоли, а княжі дружинники просили людей прийти на хрещення. Люди погоджувалися, кажучи: «Коли б нова віра не була добра, то князь і бояри не прийняли б її». А потім наступив день хрещення киян. Це відбулося 1 серпня 988 року. Священне дійство творилося у водах Дніпра. Великий князь Київський Володимир стояв на березні і радісно молився: «Боже великий, благослови своїх дітей».

Після хрещення киян християнство швидко поширилося по всій Русі. Сам князь почав дбати про підготовку нових священиків та про спорудження величних храмів, давши цим самим приклад для своїх нащадків. Мандрівник з Німеччини, Дітмар, зафіксував у своїх спогадах, що в 1018 році, лише в Києві налічувалося близько 400 церков. І це впродовж лише 30 літ офіційної християнизації.

Сам Володимир дуже любив богослужіння, часто відвідував храм. За цей час він дуже змі-нився, став привітним до всіх і лагідним, піклувався про хворих і немічних, щедро роздавав їжу і одяг, десяту частину своїх прибутків князь віддавав церкві. Народ настільки любив великого князя, що називав його «красним сонечком».

На схилі літ життя князя Володимира було затьмарене непокорою синів Святослава і Ярослава. У 1015 році, збираючись втихомирити бунтівників, великий князь несподівано помер. Це сталося рівно 1000 років тому. З великою пошаною бояри і народ київський поховали улюбленого князя у збудованій ним Десятинній церкві, поруч з дружиною Анною.

У 1240 році св. мощі Володимира опинилися під руїнами  Десятинної церкви і лише  1635 року були заново відкриті митрополитом Петром Могилою. Спочатку їх поклали у церкві Спаса на Берестові, а за рік перенесли у Свято-Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

АЗИ ПРАВОСЛАВ’Я. На Івана чи на Купала? (сучасні жертвопринесення язичницьким богам)

Православна Церква 7 липня вшановує пам’ять великого праведника, святого пророка Іоана Хрестителя. Традиція вшанування святих склалася ще за апостольських часів. Сатана боїться заступництва Божих Святих, але він не може нашкодити їм, тому заступає дорогу до них тим, хто потребує допомоги святих.

Християнство прийшло на Русь язичницьку і відтіснило  слов’янське багатобожжя. Проте язичницькі традиції, які панували віками, зникли не так просто. Водночас деякі народні звичаї набирали нового змісту і поступово приходили у відповідність до християнських норм.

Так було і при встановленні свята Предтечі Господнього Іоана. Потрібно було викорінити в народі поганську традицію, пов’язану з розбещеністю, ворожінням і поклонінням стихіям природи. Усі дохристиянські марновірства, які прийшли з глибини століть, особливо виявилися наприкінці червня на початку липня. Саме тоді наші предки-язичники святкували Купала. Купала вважався богом плодів земних, чи то третім, чи то п’ятим за значущістю після Перуна. На початку жнив цьому ідолу при-носили жертви. Тоді на полях запалювали багаття, а хлопці та дівчата, увінчані квітами, танцювали  біля вогню і скакали через нього. Закінчува-лися ці «забави» ворожінням, купанням голяка та відвертою розпустою.

В наш вік «толерантності та гуманізму» відбувся новий сплеск найнижчих, до елементарного простих вірувань, які не потребують ні розуму, ні знань. Причин тому багато, але головна з них – духовна безхребетність та бажання насолод.

У ЗМІ в ці дні практично не згадують про свято Іоана Хрестителя, а наперебій голосять лише про Івана Купала, з описом ворожильних практик, характеристикою дванадцяти трав для вінків, технологіями виготовлення оберегів та текстами замовлянь. Мета одна – зробити з православного свята, дня пам’яті та молитов, бісівське зборище та чергове святкування похоті.

Ще раз наголошуємо: свята Івана Купала не існує. Є православне свято – народження Іоана Хрестителя і язичницьке – Купала. Віруючій людині слід пам’ятати, що нескінченні нама-гання лукавого надати іншого значення цьому дню, ображають того, хто колись зворушив серця людей проповіддю про покаяння і своїм полум’яним закликом приготував шлях Самому Богу.

ПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ. В яку віру хрестилася Русь?

Здавалося б, це питання зайве, адже давно відомо, що хреститель Русі, князь Володимир у 988 році прийняв християнство від Візантії, у його східному, православному вигляді. Потім, претендуючи на нашу історію і духовну спадщину, деякі конфесії поширюють твердження, ніби то  Русь прийняла якесь неозначене християнство, бо в той час серед європейських християн не було конфесійного поділу, а була одна «Християнська Церква», говорячи про церкви «київської традиції».

Очевидно, що така думка не цілком вірна і скоріше спекульована, аніж обґрунтована на історичній дійсності.

Справді, у Х ст., часі хрещення Русі, зберігалася формальна єдність західних і східних християн, принаймні на європейському континенті. Великий і остаточний поділ християнства на Східне і Західне, або на православне і католицьке, завершився у  1054 році. Проте, це не означає, що до цього Православна і Католицька Церкви були абсолютно тотожними і між ними не було ніяких розбіжностей. Серйозні розходження між православними і католиками
почалися вже від 680 року, від Шостого Вселенського Собору, канонів і постанов якого Рим-ський Папа не прийняв.

У VII-VIII ст. на Заході (Іспанія, Галія) поширюється аріанська єресь, засуджена Першим Вселенським Собором ще у 325 році. Аби протистояти цій єресі Західна Церква
скликає свій місцевий собор у Толедо (589 р.), де самочинно, без згоди Східної Церкви вносить зміни до Символу Віри. Це так зване філіокве, наука про те, що Дух Святий походить не лише від Отця, але і від Сина. Ця догматична, або ж віровизначальна помилка, прийнята Заходом, суперечила науці Святого Письма і постановам Давньої Церкви. Саме філіокве вводити розкол в Єдину Церкву не в площині життя, дисципліни чи благополуччя, а почало вбивати клин поділу між Сходом і Заходом в царині догми. А природа догматів (основ віри) є така, що порушувати чи змінювати їх не можна.

Отже, вже тоді у VI-VII століттях маємо виразний поділ європейського християнства на Східне і Західне, тобто грецьке і латинське. Вже від того часу між двома гілками християнства виникають не тільки суперечки, але й взаємні прокляття та відлучення (анафеми).

Найбільш виразно проявилося це якраз напередодні хрещення Русі, при  царгородському патріархові Росії Фотії. Фотій, коли ввійшов у конфлікт з Римом (у справі філіокве та деяких інших речей), то скликав Собор  (867 р.), на якому всі східні патріархи засудили Рим за те, що він порушив Символ Віри, який мав бути непорушним, і тим довів християнство до поділу.

Звичайно, можна припустити думку, що Русь в ці суперечки не виникала і справа Фотія її не стосувалася. Але це не так. Русь була добре обізнана, що діялося в християнському і політичному світі Сходу і Заходу. Попри деякі контакти з Римом (дипломатичні), Русь зробила цілком свідомий вибір в сторону Сходу – Візан-тії. Цей вибір був селективний вибір, вибір вільний, не продиктований жодним тиском зі сторони Константинополя. І хоча князі Ольга та Володимир мали стосунки із Заходом, про-те відносно віри їхній вибір залишався однозначним – це був вибір на користь грецької або православної віри. І самих князів, і народ Русі хрестило грецьке духовенство.

Ще один промовистий факт: патріарха Фотія Православна Церква вважає святим, і хоч офіційне хрещення Русі відбулося через 120 років після смерті Фотія, у нашому давньому збірнику, який називається Уставом св. Володимира, сказано, що Володимир прийняв віру Фотія. Отже, виходить, що про Фотія, як і про його суперечку з Римом, на Русі добре знали, як знали також і про те, яку віру треба приймати.

Добре розуміли в той час різницю двох Церков і католики, практикуючи звичайно цю різницю на свою користь. Вже тоді був такий стан, коли латиняни допускали перехрещування православних, а, отже, приймали православну Церкву не як частину Єдиної Церкви, не як рівну собі, а як «схизматичну», тобто розкольницьку, неправильну. Наприклад, Польща офіційно християнізувалася 966 році, проте там і до того часу було багато православних, яких просвітили учні святих Кирила і Мефодія. Коли ж до Польщі прийшли латинські місіонери з Німеччини, то вони, навертаючи поляків до католицизму, перехрещували навіть православних. Жертвою такої «місії» був перший князь Польщі – Мешко І.

Так, на момент хрещення Русі св. князем Володимиром був вже яскраво виражений поділ європейського християнства на православне і католицьке. Русь прийняла християнство Східного, православного зразку, найбільш точного і неушкодженого. Як сказано в Чині Торжества Православ’я: «Ця віра апостольська, ця віра батьківська, ця віра православна, ця віра вселену утвердила».

За матеріалами книги Fr. S. Jarmus INTO WHAT FAITH WAS RUS’ BAPTIZED?

ПРИТЧІ. Здобути чи втратити?

Якось одного чоловіка запитав його приятель-скептик:
- Що ти здобув, регулярно ходячи в храм і молячись Богу?
Чоловік відповів:
- Я тобі можу сказати, не що я зробив, а що назавжди втратив:злобу, егоїзм, жадібність, депресію, невпевненість і страх смерті.

Дуже часто, приходячи до Бога, ми не набуваємо, а навпаки втрачаємо… Саме це і є найбільшим здобутком.

НАШЕ БЛАГОЧИННЯ . Карпатська робінзонада

Вже стало доброю традицією, що діти Недільної школи, яка діє при Свято-Покровському храмі с. Бобриця, проводять разом літній відпочинок. Не стало винятком і цьогорічне літо. Завдяки спонсорській підтримці небайдужих наших парафіян, зокрема Шеветовського Валентина Валентиновича та Шеветовської Світлани Олександрівни, 11 дітей впродовж двох тижнів проводили активний відпочинок в одному з наймальовничіших куточків Закарпаття – дитячому таборі «Атр-Квест», що знаходиться в селищі Чінадійово Мукачівського району Закарпатської області.

Спеціально розроблена програма дитячого відпочинку «Карпатська  робінзонада» дозволила не лише весело і з користю для здоров’я провести дозвілля, але також духовно збагатитися, поповнити свої знання з історії рідного краю, відвідавши такі цікаві і романтичні місця як водоспад «Скакало», Мукачівський замок Паланок та палац графів Шенборнів. Були в програмі дитячого відпочинку відвідини термальних купалень міста Берегово, а ще багато цікавих розваг, ігор, конкурсів, майстер-класів з виготовлення найрізноманітніших дрібничок, які так полюбляють діти.

Загалом подібні поїздки і спільний відпочинок зближують і згуртовують наших юних парафіян, вчать їх вже зараз сприймати парафіяльну громаду як одну велику духовну родину. Тож щиро дякуємо усім, хто долучився до організації цього відпочинку.

 Людмила Корчак