Деякі люди малоцерковні або ті, хто вороже ставляться до Церкви запитують: «А навіщо існують богослужіння? Який у цьому сенс? Адже всі прекрасно розуміють, що Бог є Самодостатній і ні в чому не має потреби. То невже Богові потрібно, щоб люди Йому служили?» Звичайно, ні. Творець не має потреби в тому, аби творіння Йому служило. Проте, богослужіння не тільки можливе, але і необхідне з тієї причини, що воно є нашою природньою потребою. Отже, богослужіння потрібне нам.
Будь-яка людина не може жити без задоволення своїх природніх, фізичних потреб: у їжі, питві, сні, теплі. Без цього тіло людини гине. Але, оскільки людина складається не тільки з тіла, а також і з душі, то вона має і певні духовні потреби, без задоволення яких вона також жити не може. Вона помирає – не фізично, а духовно. Майже кожна людина так чи інакше задовільняє свої духовні потреби. Питання полягає лише у тому, як вона їх задовільняє. Найпростіші тілесні потреби можуть бути жахливо спотворені. Скажімо, потреба в їжі чи питті може перетворитися на обжерливість і пияцтво. Так само можуть спотворюватися і духовні потреби людини. У цьому лежить корінь різного роду лжерелігій та містичних культів. Але буває, що духовні потреби людини спотворюються більш делікатно. Скажімо, людина починає служити якомусь ідолові: ідеї, партії, матеріальному збагаченню, кар’єрі, популярній особі тощо. Люди, що вірно служать подібним речам, творять собі кумира, часто піддають себе дуже суворим обмеженням і стражданням, але їхній «подвиг», їхні старання мають різко негативні духовні наслідки. Ці приклади наведені для того, аби показати, що будь-яка людина, навіть атеїст чи матеріаліст, мають духовні потреби і прагнуть їх задовільнити. Але роблять це якимось викривленим, швидше, спотвореним способом. Тому, відвідуючи богослужіння, людина задовільняє свої духовні потреби (єднання з Творцем і наповнення своєї душі) правильним, природнім способом.
На запитання, яка заповідь найбільша в законі, Господь відповів: «Люби Господа Бога Свого всім серцем своїм і всією душею своєю і всією думкою своєю» (Мф. 22.36-37). Отож, богослужіння і є вираженням цієї любові до Бога, а разом з тим і потребою нашої душі, яка створена Богом і має природню потребу любити Свого Творця. Любов завжди жертовна. Любові не може бути без жертви. На думку Святих Отців, саме понятття про те, що Богові слід жертвувати кращу частину з того, що людина має сама, є богонатхненним, тобто онтологічно властивим людині за самим її єством. Тож, богослужіння потрібне передусім нам як вияв нашої жертовності і внутрішньої потреби душі людини, як вираження її любові до Свого Творця.
