Депресію називають провідною хворобою ХХІ століття. Хоча вона не така небезпечна як рак чи СНІД, або скажімо серцево-судинні захворювання, проте симптоматика цієї духовно-тілесної недуги залишається однаково важкою. Насамперед, це почуття пригніченості, безпорадності, втрата активності і взагалі інтересу до життя. Як наслідок – цілковита апатія,
або навіть і суїцидні рецидиви.Частими наслідками депресії є зниження цікавості до зовнішньої дійсності і замикання людини у самій собі, прагнення знайти вихід зі свого безрадісного стану з допомогою алкоголю чи наркотичних речовин. Людина перестає бачити сенс у звичайних щоденних речах. У душі присутні постійна тривога з відчуттям невідворотності чогось поганого, незадоволення усім, нерішучість. Відтак, можна сказати, що депресія – це стан стомленої душі, у якому людина перестає відчувати себе повноцінною. У неї втрачається живий зв’язок із собою, зі своїми ближніми, зрештою, з Богом. Звісно, медична наука, зокрема психотерапія, виробили цілу низку більш-менш ефективних способів боротьби з цією недугою. Але світська медицина визнає депресію лише як фізіологічне захворювання. При цьому майже не звертається увага на душу людини та на такі питання, як віра, пристрасть, гріх, які є ключовими з точки зору духовної діагностики. Мовою Церкви, депресія відповідає стану душі людини, поглинутою зневірою (унынием) та печаллю. «Дух зневіри є найважчим», – пише преп. Іоан Ліствічник.
Як боротися з цим? Як вчать нас Святі Отці, найкращим та найбільш дієвим способом подолання будь-якої пристрасті є молитва, поєднана з постійним невтомним творенням справ, протилежних цій пристрасті. Але стан відчаю дещо відрізняється від інших людських пороків. У зневіри немає протилежної чесноти. Тому духовні подвижники називають цей стан людини «всепожираючою смертю». Щоб подолати цей безнадійний стан, християнину слід воювати на декількох духовних фронтах одночасно.
Оскільки зневіра – це стан душевної ліні та апатії, потрібно насамперед прикладати зусилля до того, щоб не переставати молитися. «Молитва є найкращими ліками від печалі та зневіри», – пише преподобний Єфрем Сирін. Тут важливо нагадати, що в стані депресії людина навіть фізично не здатна багато молитися. Тому Святі Отці радять не використовувати надто довге молитовне правило. Свт. Ігнатій (Брянчанінов) радив, наприклад, у такому стані молитися словами: «Слава Богу за все. Господи, нехай буде зі мною воля Твоя свята. Дякую Тобі, Боже, за все, що посилаєш мені». Також свт. Ігнатій радить пильнувати себе у духовній тверезості, утримуватися від тривалого сну, переїдання, пустомовства, пустих жартів та гострих слів. Зберігати тверезий погляд на самого себе, практикувати земні поклони, пам’ятати про Бога та вічні блага, які дарують радість душі.
Також для християнина дієвими засобами в боротьбі з депресивними станами, окрім молитви, є читання чи слухання Слова Божого, участь у Богослужіннях і Святих Таїнствах Церкви, серед яких найпершими є Сповідь та Причастя. Для підняття життєвого тонусу та подолання песимізму багато допоможе дружня розмова зі священиком чи просто хорошим віруючим приятелем. Взагалі, для будь-якої людини важливо навчитися думати про хороше не лише в компанії однодумців, але й на самоті – підтримувати себе приємними думками, радісними спогадами, навчитися довіряти Божому Провидінню, яке все скеровує до добра. Не в останню чергу слід згадати поради Святих Отців переборювати відчай фізичною працею – від роботи оживає спершу тіло, а потім і дух. Праця на свіжому повітрі бадьорить людину, відганяє погані думки.
Звичайно, депресія, як і будь-яка людська хвороба, є попущенням Божим. Це не обов’язково покарання, або розплата за якісь необдумані вчинки чи гріхи. Безгрішних людей не буває, але є ті, хто з Божою допомогою бореться зі своїми немочами, і ті, хто намагається їх не помічати. Тоді немочі самі нагадують про себе у формі різних хвороб.
Християнин це не той, укого немає жодних проблем. Християнин це той, хто вчиться долати наявні проблеми, звертаючись до Христа. І подібно до Христа, ми можемо прийти до Воскресіння та відродження душі тільки через власну Голгофу. Лише пройшовши через гіркоту випробувань, переживши власне горнило страждань і скорбот, людина зможе зрозуміти саму себе і пізнати ціну всього, що є навколо. І проблема не в тому, що люди зустрічаються в житті зі стресами, депресіями і т. п. У певному сенсі такі стани бувають навіть корисними, не лише з духовної, але й з психологічної сторони, оскільки захищають людину від надмірного фізичного та емоційного виснаження і нагадують про потребу змін. Проблема полягає в тому, що люди дуже часто причину своїх страждань бачать зовсім не там, де вони є насправді. А відтак, борючись із депресією, намагаються позбутися не її глибинних причин – власної гріховності та порочності, а лише наслідків цього стану – негативних фізичних і психологічних відчуттів.
Тож за наукою Святої Церкви, депресія не є якимось винятковим явищем, притаманним лише сучасності. Люди страждають від депресій та неврозів тому, що забули про повноцінне духовне і церковне життя, а відтак, справа не в часі, в якому живемо, а в тому, яке місце в нашому житті займає Бог. Церква – це духовна лікарня, де не лише лікують духовні хвороби, але й фахово займаються їхньою профілактикою. Тож, якщо хтось свідомо уникає її, шукаючи для цього безліч виправдань, нехай не дивується тому, що рано чи пізно зіткнеться зі станом нестерпного душевного болю, який не вдасться притупити жодними антидепресантами..
Протоієрей
Ростислав Корчак
