понеділок, 23 травня 2016 р.

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО. Подолання депресії методами Святих Отців

Депресію називають провідною хворобою ХХІ століття. Хоча вона не така небезпечна як рак чи СНІД, або скажімо серцево-судинні захворювання, проте симптоматика цієї духовно-тілесної недуги залишається однаково важкою. Насамперед, це почуття пригніченості, безпорадності, втрата активності і взагалі інтересу до життя. Як наслідок – цілковита апатія,
або навіть і суїцидні рецидиви.Частими наслідками депресії є зниження цікавості до зовнішньої дійсності і замикання людини у самій собі, прагнення знайти вихід зі свого безрадісного стану з допомогою алкоголю чи наркотичних речовин. Людина перестає бачити сенс у звичайних щоденних речах. У душі присутні постійна тривога з відчуттям невідворотності чогось поганого, незадоволення усім, нерішучість. Відтак, можна сказати, що депресія – це стан стомленої душі, у якому людина перестає відчувати себе повноцінною. У неї втрачається живий зв’язок із собою, зі своїми ближніми, зрештою, з Богом. Звісно, медична наука, зокрема психотерапія, виробили цілу низку більш-менш ефективних способів боротьби з цією недугою. Але світська медицина визнає депресію лише як фізіологічне захворювання. При цьому майже не звертається увага на душу людини та на такі питання, як віра, пристрасть, гріх, які є ключовими з точки зору духовної діагностики. Мовою Церкви, депресія відповідає стану душі людини, поглинутою зневірою (унынием) та печаллю. «Дух зневіри є найважчим», – пише преп. Іоан Ліствічник.
Як боротися з цим? Як вчать нас Святі Отці, найкращим та найбільш дієвим способом подолання будь-якої пристрасті є молитва, поєднана з постійним невтомним творенням справ, протилежних цій пристрасті. Але стан відчаю дещо відрізняється від інших людських пороків. У зневіри немає протилежної чесноти. Тому духовні подвижники називають цей стан людини «всепожираючою смертю». Щоб подолати цей безнадійний стан, християнину слід воювати на декількох духовних фронтах одночасно.
Оскільки зневіра – це стан душевної ліні та апатії, потрібно насамперед прикладати зусилля до того, щоб не переставати молитися. «Молитва є найкращими ліками від печалі та зневіри», – пише преподобний Єфрем Сирін. Тут важливо нагадати, що в стані депресії людина навіть фізично не здатна багато молитися. Тому Святі Отці радять не використовувати надто довге молитовне правило. Свт. Ігнатій (Брянчанінов) радив, наприклад, у такому стані молитися словами: «Слава Богу за все. Господи, нехай буде зі мною воля Твоя свята. Дякую Тобі, Боже, за все, що посилаєш мені». Також свт. Ігнатій радить пильнувати себе у духовній тверезості, утримуватися від тривалого сну, переїдання, пустомовства, пустих жартів та гострих слів. Зберігати тверезий погляд на самого себе, практикувати земні поклони, пам’ятати про Бога та вічні блага, які дарують радість душі.
Також для християнина дієвими засобами в боротьбі з депресивними станами, окрім молитви, є читання чи слухання Слова Божого, участь у Богослужіннях і Святих Таїнствах Церкви, серед яких найпершими є Сповідь та Причастя. Для підняття життєвого тонусу та подолання песимізму багато допоможе дружня розмова зі священиком чи просто хорошим віруючим приятелем. Взагалі, для будь-якої людини важливо навчитися думати про хороше не лише в компанії однодумців, але й на самоті – підтримувати себе приємними думками, радісними спогадами, навчитися довіряти Божому Провидінню, яке все скеровує до добра. Не в останню чергу слід згадати поради Святих Отців переборювати відчай фізичною працею – від роботи оживає спершу тіло, а потім і дух. Праця на свіжому повітрі бадьорить людину, відганяє погані думки.
Звичайно, депресія, як і будь-яка людська хвороба, є попущенням Божим. Це не обов’язково покарання, або розплата за якісь необдумані вчинки чи гріхи. Безгрішних людей не буває, але є ті, хто з Божою допомогою бореться зі своїми немочами, і ті, хто намагається їх не помічати. Тоді немочі самі нагадують про себе у формі різних хвороб.
Християнин це не той, укого немає жодних проблем. Християнин це той, хто вчиться долати наявні проблеми, звертаючись до Христа. І подібно до Христа, ми можемо прийти до Воскресіння та відродження душі тільки через власну Голгофу. Лише пройшовши через гіркоту випробувань, переживши власне горнило страждань і скорбот, людина зможе зрозуміти саму себе і пізнати ціну всього, що є навколо. І проблема не в тому, що люди зустрічаються в житті зі стресами, депресіями і т. п. У певному сенсі такі стани бувають навіть корисними, не лише з духовної, але й з психологічної сторони, оскільки захищають людину від надмірного фізичного та емоційного виснаження і нагадують про потребу змін. Проблема полягає в тому, що люди дуже часто причину своїх страждань бачать зовсім не там, де вони є насправді. А відтак, борючись із депресією, намагаються позбутися не її глибинних причин – власної гріховності та порочності, а лише наслідків цього стану – негативних фізичних і психологічних відчуттів.
Тож за наукою Святої Церкви, депресія не є якимось винятковим явищем, притаманним лише сучасності. Люди страждають від депресій та неврозів тому, що забули про повноцінне духовне і церковне життя, а відтак, справа не в часі, в якому живемо, а в тому, яке місце в нашому житті займає Бог. Церква – це духовна лікарня, де не лише лікують духовні хвороби, але й фахово займаються їхньою профілактикою. Тож, якщо хтось свідомо уникає її, шукаючи для цього безліч виправдань, нехай не дивується тому, що рано чи пізно зіткнеться зі станом нестерпного душевного болю, який не вдасться притупити жодними антидепресантами..

Протоієрей
Ростислав Корчак

ПОДІЇ. Послання до пастви.

Послання до пастви Української Православної Церкви з нагоди Прощеної неділі та початку Великого посту Блаженнішого Онуфрія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви 

И остави нам долги наша, якоже и мы оставляем должником нашим (Мф. 6:14)
Возлюблені у Христі брати і сестри! З давніх часів Свята Церква навчила нас розпочинати Великий Піст особливим днем, у який кожен християнин має вибачити ближньому всі образи та провини. Це вибачення стає першою сходинкою духовного подвигу, якій належить пройти нам у дні Святої Чотиридесятниці. Духовне життя це не якась теоретична наука чи філософія, а реальне спілкування з Богом у Святому Дусі. І тому Чин Прощення, з якого розпочинається Великий Піст, це не звичайний обряд чи символ. Це реальна духовна зміна в душі християнина, яка робить наші серця спроможними до любові. Святе Письмо говорить нам: «Бог є Любов» (1 Ін. 4:16). Спільні образи заважають людині пізнати цю Істину. Колись давно, на початку існування світу, людина образила Бога своїм гріхом. Але Бог «не прогневався на ны зело, ниже помянул беззаконий наших». Прощаючи нам провини наші, Господь і Спаситель своїм прикладом навчає нас прощати винуватцям нашим. «Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3:16).
Цей світ сьогодні замість любові наповнений образами і злобою. Культивування агресії і ненависті стало частиною технологій для досягнення багатства і влади. Нескінченні образи спалюють духовні мости, якими єднаються сім’ї, суспільство, держави. Ті, хто прагне досягати своєї мети, сіючи розбрат, жорстоко помиляються. Вони будуть посоромлені історією, бо хто закликає до ворожнечі ніколи не матиме Божого благословення. Адже «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9). Сьогодні ми бачимо, що без Божої любові перед ворожнечею цього світу безсилі наймудріші людські слова. Жертви десятків тисяч наших співвітчизників, сльози вдів і сиріт закликають всіх, хто ворогує – зійдіть з дороги війни і станьте на шлях миру. Мир на українську землю знову прийде тільки після прощення. Прощення – це не поразка. Прощення – це єдина справжня перемога, якою знищується гріх і зцілюються його наслідки. Бо Бог на Хресті простив світ. І Його Божественна смерть відкрила шлях до всепереможного Воскресіння.
Возлюблені у Христі брати і сестри! У ці священні дні Великого Посту прикладемо належних зусиль для того, щоб викорінити зі своїх сердець всі образи. Між християнами не може бути ворожнечі ні на матеріальному, ні на політичному, національному чи релігійному ґрунті. Адже Господь наш Іісус Христос навчає нас: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Нехай не лише один день на рік, а все наше життя стане Прощеною неділею. Тим самим кожен з нас докладе дієвих зусиль для того, щоб мир і благословення Боже повернулися на Українську землю.
На завершення хочу сказати, що вірним нашої Святої Української Православної Церкви благословляється протягом всього періоду Великого Посту кожен день прочитувати по одній главі зі святого Євангелія і по тридцять три молитви Іісусові. Це буде нашою особливою молитвою за мир на нашій українській землі. Нехай Господь благословить нашу землю і усіх нас.

понеділок, 2 травня 2016 р.

СТАРОДАВНЯ КУХНЯ. Пісні голубці


В староі новозавітніх текстах дуже часто згадується про пости, в яких втілено євангельський
зміст спасіння душі через помірність, утримання від розваг, обмеження у харчуванні. Все це пов’язано в народній свідомості зі стражданнями Ісуса Христа. Під час Великого Посту готували багато всіляких каш, робили млинці, гречані вареники й галушки, пшеничну
локшину, картопляники, деруни. Вживали чимало страв з бобових, а також з овочів, їли багато редьки і хрону, заварювали духмяні і цілющі трави замість чаю і пили їх без цукру.

Для приготування потрібно:

• одна головка капусти – 0,5 кг
• картопля – 700 г
• цибулина – 1 шт.
• морква – 1 шт.
• томатна паста – 1/2 склянки
• олія – 2 ст. ложки
• сіль, перець, цукор – за смаком

Зняти з капустини верхнє пошкоджене листя, вирізати качанчик і приварити капустину в підсоленому окропі, аби листки могли вільно відділятись. Вийняти капустину на друшляк, дати стекти воді. Розібрати на листя, зрізати потовщення на листках. Цибулю, моркву і картоплю почистити, натерти на дрібній тертушці. До овочів додати сіль, перець, все перемішати. Начинку покласти на середину листка, голубці завити. Взяти казанок чи каструлю з товстим дном. Дно змастити олією. Голубці тісно скласти до каструлі. Дно можна вистелити листям капусти, якщо залишилося. Приготувати підливу. Для цього до капустяного відвару
додати сіль, перець, цукор, томат, довести до кипіння. Залити голубці так, щоб підлива їх повністю покрила і поставити тушкуватися на слабкому вогні протягом двох годин (найкраще у духовку). Готові голубці подавати гарячими.

Смачного!

БІБЛІЯ ДЛЯ НАЙМЕНШИХ. Самуїл

Останнім суддею народу ізраїльського був пророк Самуїл. У Самуїлових батьків довгий час не було дітей. Якось Самуїлова мати, Анна, під час щирої молитви перед скінією, дала Богу обітницю: якщо у неї народиться син, вона посвятить його Господу. Молитву Анни було почуто і через рік у неї народився син. Анна назвала його Самуїлом, що означає випрошений у Бога.
Коли Самуїл виріс, мати привела його у скінію і віддала первосвященникові Ілію на служіння Богові. 

У первосвященника було два сини – Офні і Фінеєс, які служили при скінії. Але вони були люди порочні, без благоговіння проводили службу Божу і своєю вкрай поганою поведінкою спокушали народ. Ілій бачив благочестя Самуїла і поставив його на служіння при скінії.
Самуїл спав завжди всередині скінії, неподалік від місця, де спав Ілій. Якось Самуїл крізь сон почув голос, який кликав його: «Самуїле, Самуїле!». Самуїл вмить побіг до Ілія і сказав: «Ось я, ти кликав мене». Ілій відповів: «Я не кликав тебе, іди лягай спати». 
Самуїл пішов і ліг, і знову голос покликав його: «Самуїле, Самуїле!», і знову Самуїл прийшов до Ілія, але той відповів, що не кликав його.
Коли ж це повторилося утретє, тоді Ілій зрозумів, що отрока кличе Господь, і сказав йому: «Йди назад і лягай. Якщо тебе ще покличе голос, ти скажи: «Говори, Господи, бо чує раб твій».
Самуїл ліг і знову почув голос, який кликав його. Самуїл відповів, як навчив його Ілій. Тоді Господь відкрив Самуїлові, що увесь дім Ілія загине від того, як нечестиво живуть сини його і він не приборкував їх. На другий день Самуїл передав Ілію, що сказав йому Господь. Ілій з покірністю сприйняв передбачення. Незабаром воно справдилося. Вороги напали на військо ізраїльське і розбили його. Тоді Ілій послав у табір Ковчег Заповіту разом зі своїми синами, та це не зарадило ізраїльтянам, і вороги знову розбили їх. Синів Ілії вбили, а Ковчег взяли у полон.
Так Господь показав людям, що свята річ не зарадить тому, хто не шанує святих заповідей Божих. Ілій, дізнавшись, що Ковчег взято філістимлянами, помер.