НАШЕ БЛАГОЧИННЯ | ВИХОВАННЯ. Як виростити дитину в неповній сім’ї?

На жаль, сьогодні неповна сім’я стала швидше буденністю, ніж трагедією. На що спиратися одинокій матері у вихованні дитини? Про що говорити, про що мовчати?

Тут немає загальних порад. Діти всі різні. Що дитині необхідно? Зважте, не якою дитина має бути, а чого їй бракує – це те, що ні від кого іншого вона отримати не може. Коли йдеться: у мене проблема з дитиною, то дитина тут стоїть на третьому місці. Спочатку я, проблема і лише потім дитина. Однак, треба зрозуміти, що не проблему дитини треба вирішувати, а дитину від проблеми звільняти. В іншому випадку цим займуться інші. Доведеться вирішувати безліч питань: в якому емоційно-культурному світі виховувати, хто помічник, хто перешкода, в яких випадках бабусі з дідусями можуть заважати…

Зараз багато сімейних пар не реєструють свої стосунки, однак буває, складають шлюбну угоду, схожу на діловий контракт. І хоча історія шлюбних контрактів тягнеться з давнього Риму, головне вже сталося – духовна основа шлюбу в свідомості людей зруйнована. Шлюб як вічний союз вже не сприймається. Люди не розуміють, навіщо він їм взагалі потрібен, коли можна жити й так – зручно і без жодних зобов’язань. Змінюється й настрій жінок: «Для того, аби мати дітей – шлюб не потрібен. Навіть краще мати дітей без чоловіка – так спокійніше і вільніше. Однієї матері достатньо».

Для людини з сучасною європейською свідомістю шлюб і діти – речі різні. Питання відтворення можна вирішити ЕК, в сурогатний спосіб інше. Є варіанти неповних сімей. Наприклад, без батька з самого початку. В такому разі часто малюк, крім мами і бабусі, нікого іншого не бачить і до 3–5 років питання про батька взагалі не виникає. У такій сім’ї початковий порядок порушений, життя дитини буде формуватися неправильно. Є інша ситуація, коли батько спочатку був. Це зафіксовано душею дитини: батько був, потім зник. Тут відбувається інша драма неповноти з пошуком, бажанням побачити, дізнатися батька... Зрозуміло, все залежить від матері, чого вона хоче від своєї сім’ї: розуміє проблему батька і намагається допомогти її вирішити; не розуміє і шукає наступного супутника життя для себе; обмежує своє життя дитиною, зовсім не допускаючи в неї чоловіка.

Якщо мати мудра, вона намагається зробити батька, всупереч тому, що їхні стосунки не склалися, учасником виховного процесу, розуміючи, що батько потрібен дитині. Або вона ясно розуміє, що спілкування з батьком принесе дитині шкоду і виключає його присутність з життя дитини. Але проблема все одно залишається. І тоді мати повинна шукати можливості, як заповнити відсутність батька в житті дитини.

(Продовження в наступних номерах)

Матеріал підготував

Олександр Мартін

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО. Зцілення стражданням та любов’ю

«Людина народжується для страждання», – говорили філософи-стоїки. З давніх-давен людина усвідомлювала свою слабкість і вразливість супроти навколишнього світу, стихій, хвороб, врешті-решт, супроти свавілля такої ж, як і вона, сама людини. Сумний досвід поколінь спонукав людей дбати про власну безпеку, аби уникнути страждань. Люди укладали мирні договори, різноманітні конвенції, меморандуми, удосконалювали норми права, створювали нові ліки та вакцини, вибудовували системи соціальної рівності. Однак, незважаючи на бажання і зусилля людини, у світізавжди панувала несправедливість: розв’язувалися війни, спалахували нові віруси та хвороби, виникали стихійні лиха, які приносили людям безліч страждань. Додаймо до цього особисті трагедії та зради, і перед нами відкривається безрадісна картина. Може й справді мав рацію відомий німецький мислитель Артур Шопенгауер, який у своєму творі «Нікчемність та гіркота життя», змальовуючи існування людини в песимістичній перспективі, стверджував, що людське життя триває від одного страждання до іншого. А коли так, то невже людина народжується лише, щоб страждати? Який сенс має усе це? Відомий американський лікар та психолог Віктор Франк, який сам пережив найжорстокіший нацистський концтабір Освенцім, дійшов висновку: людина може пережити будь-які страждання і болі, коли бачить у цьому зміст. Чи мають терпіння та страждання якийсь зміст?Так! У цьому нас переконує воскреслий Христос і вся історія християнства. Все життя нашого Спасителя, від народження і до зішестя на хрест, як також і подальша історія християнської Церкви – це історія зміцнення через страждання, це перемога безсилля над силою і шлях до воскресіння через смерть. Це унагляднене пояснення того, який досвід можемо здобути ми у цій «школі страждань», яким є наше життя, коли матимемо за Вчителя Розп’ятого і Воскреслого Христа.

На духовній Голгофі під хрестом наше серце розриває біль і жаль від страждань, які терпів наш Спаситель. Декого цей біль розчулює настільки, що він готовий у своїх емоціях кликати про помсту і шукати відплати. «Заховай меч твій у ножни», – радить Божественний Страждалець, не бажаючи комусь завдати болю. Злом агресію не переможеш. «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11.29), – вчить нас Господь. Але ж, як це важко, як іноді не зрозуміло. Не зрозуміло тому, що нас засліплює гріх, наш гріховний стан, який виражається страхом, злобою, бажанням помсти. Однак полегшення для душі все це нам не дає і до позбавлення власних страждань не приводить. Тож важливо, аби, переносячи всі ці болі, ми прозріли. Не секрет, що в нинішній, сповнений жорстокості та егоїзму час, люди не бачать нікого і нічого, окрім себе. Тому і живуть в скорботах, хворобах, збройних конфліктах. Ще й запитують самі себе: «А де ж Бог? Якби Він був, то чи дозволив би всі ці страждання та смерті невинних?» Вони не розуміють, що саме через страждання і терпіння людина і приходить до Бога, який посилає нам випробування, щоб загартувати нашу душу, очистити її від егоїзму і воскресити в любові, щоб ми не озлоблювалися, а були співчутливими один до одного. Так часто буває, що коли людина має все необхідне, коли вона здорова і усім забезпечена, то перестає розуміти чужу біду, чуже горе. «Один одного тягарі носіть і так виконаєте закон Христовий», – вчить нас апостол. В чому сила цього закону? В любові. Та коли часто вживаємо це слово – любов, але нічим не жертвуємо, воно стає порожнім. Пригадаймо повчання слова Божого про любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла... радіє правдою, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не минає» (1Кор. 13.4-6). «Бог є любов» (1Ін. 4, 16), – так висловився богонатхненний євангеліст Іоан. І це його слово відкриває нам завісу нового часу, ще одну правду, що «Бог доводить нам Свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 3.8). Приходить поміж нас Христос і власним життям, смертю та воскресінням доводить нам можливість жити в мирі та любові. «Бо коли ми, будучи ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившись, спасаємось життям Його» (Рим. 5.10).

Зцілюючись від ран гріха і страждань Божою любов’ю, ми отримуємо шанс на нове життя. Нехай наші власні страждання роблять нас не лише сильнішими, але й мудрішими. Нехай кожне зболене серце очиститься любов’ю і нестиме світло прийдешнього дня. Людина народжується не для страждань, а для любові. Але розуміти це починає, пройшовши довгий шлях терпінь і страждань. «Радійте», – сказав воскреслий Христос Своїм учням після довгої ночі страждань. Крізь власні терпіння і випивши гірку чашу страждань до дна, Господь зміцнює нас на дусі і вкладає в нашу свідомість незбагненну азбуку життя: шлях до воскресіння лежить через Голгофу, зло можна перемогти лише добром, а ненависть – любов’ю. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Протоієрей

Ростислав Корчак